Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

умістити
умітати
умітенінко
уміти
умітний
уміцнити
уміцняти
умічати
умішати
умішувати
уміщати
уміщатися
умкнути
умлівати
умний
умниця
умнозі
умняти
умова
умовини
умовити
умовка
умовкати
умовлений
умовляти
умовлятися
умовний
умовно
умовчати
умокати
умокріти
умолити
умолот
умолоти
умолотися
умолотити
умолотний
умонятися
умордувати
уморити
уморитися
уморхати
умостити
умотати
умотувати
умотуватися
умоцьовувати
умоцюватися
умочати
умочок
умощувати
умощуватися
умрець
умудрити
умудритися
умудрувати
умудруватися
умулитися
умуровувати
умчати'
ум'якніти
ум'яти
унада
унадитися
унадливий
унадний
унапуски
унаслідувати
унатуритися
унахилку
унезабарі
унести
унещасливити
универсал
универсальний
университет
унигати
униз
унизу
уникати
униматися
унимливий
унит
уництво
уницький
унишкнути
унишкнутися
унівець
унімати
унія
уніят
уніятка
уніятський
уносити
уноситися
уночі
уношення
унудити
унук
унука
унуків
унурити
унуритися
унуча
унученька
унученя
унучечка
унучка
унучок
уняти
унятливий
унятливо
уорати
уорюватися
упад
упадати
упадатися
упадок
упадь
упаковування
Домири́ти, -рю́, -риш, гл. Окончить мирить.
Жижаки́, -кі́в, м. мн. = дріжаки.
Згні́чувати, -чую, -єш, сов. в. згніти́ти, -чу́, -тиш, гл. 1) Сжимать, сжать, сдавливать, сдавить. Оживає згнічений морозом, непозичений у німця, український розум. К. ХП. 2)се́рце. Скрѣпя сердце. Все переймав, згнітивши серце, чого там його учено. К. Д. Серце. 18.
Лі́туватися, -туюся, -єшся, гл. = літувати. Констант. у.
Пластунець, -нця́, м. Родъ черноморскаго сельдя.
Пороспадатися, -даємося, -єтеся, гл. То-же, что и роспастися, но во множествѣ. Скелі пороспадалися. Єв. Мт. XXVII. 51.
Руїнник, -ка, м. Разрушитель. К. ПС. 7. Наслідити руїнника монгола. К. Дз. 80.
Сипляти, -ля́ю, -єш, гл. = спати. А в чім воно сипляє? В пухових подушках. Чуб. III. 41.
Умерлини, -ли́н, ж. мн. Актъ смерти и сопряженные съ нимъ нар. обряды. Рк. Ленин. А. що похорон, хрестини, вмерлини, то я (дяк) одправлю. Грин. ІІІ. 577.
Чувати, -ва́ю, -єш, гл. Слыхать. Що у вас чувати? Ном. № 2219. А ні виду не видати, а ні чутки не чувати. Посл. Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась. МВ. І. 25. Чи чувано: вимовити християнській душі, єдиному дитяті: як хоч, хоч і втопися! Г. Барв. 532.
Нас спонсорують: