Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

напришкуватий
напроваджувати
на-провесні
напрово
напрокудити
напропадиме
напропуд
напророкувати
напросити
напростати
напростець
напроти
напротити
напрохати
напрохувати
напрочуд
напрошки
напрошувати
напрошуватися
напруга
напругий
напруго
напругом
напруджувати
напрудитися
напружувати
напружуватися
напрутити
напручувати
напрягти
напрядати I
напрядати II
напрядатися I
напрядатися II
напрядка
напрям
напрямець
напрямити
напрямляти
напрямок
напрямувати
напрясти
напсетити
напсувати
напування
напувати
напудити
напудитися
напужитися
напужуватися
напукатися
напундючитися
напуск
напускати
напускатися
напуст
напустити
напустошити
напустошувати
напустуватися
напутити
напутниця
напухати
напучати
напхати
напхикатися
напхом
напшикати
напшотити
нап'ясти
нап'ятнувати
нарабувати
нарада
нараджувати
нараджуватися
наражатися
нараз
наразитися
нараквиця
наралити
наральник
нарамінник
нарахувати
нараяти
нарвати
нарвина
наревти
нареготатися
наректи
наремний
нарепатися
нарепкатися
наречений
наречи
нарешті
наривати I
наривати II
нариватися
нариґлювати
нариґувати
наримарювати
наринати
нарипатися
нарити
наритники
нарихтувати
наричити
нариштувати
нарівні
нарівно
нарів'ячко
нарід
наріжний
наріжник
наріжниці
нарізати
нарізно
нарізнути
нарізувати
нарізуватися
Верба, -би, ж. Верба, ветла, Salix. Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила. Мет. 113. Не стояла б до півночі з милим під вербою. Шевч. 12. Будь високий як верба, а багатий як земля. Посл. у його на вербі груші ростуть. Онъ вретъ, онъ говоритъ небылицы. куди не підеш, то золоті верби ростуть. Вездѣ испортишь дѣло. Рудч. Ск. II. 61. вербу носити почав. Запилъ. Грин. І. 233. 2)дика = дереза. Вх. Пч. І. 11. Ум. вербка, вербиця, вербичка, вербиченька, вербочка.
Дібровистий, -а, -е. Богатый дубравами.
Дітва́ччя, -чя, с. соб. Подростки, дѣтвора. Вх. Зн. 15.
Ласач, -ча́, м. Лакомка. Встрѣчается лишь въ разсказѣ М. Вовчка «Ведмідь», гдѣ такъ названъ медвѣдь, лакомящійся медомъ. А страшний ласач патлатий учища та й учища мед. МВ. ІІІ. 141.
Охвірувати, -ру́ю, -єш, гл. Жертвовать. Охвірувати Богові. Охвірувати їх (гроші) на яке добре діло. Грин. II. 143.
Поживати, -ва́ю, -єш, сов. в. пожити, -живу, -веш, гл. 1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Чуб. V. 646. Я ще хочу на світі пожити. Мет. 95. 2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. АД. І. 181. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці. Мнж. 80. 3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Ном. № 4669. Поживе добро чесно. Шевч. Краще... чесно заробляти й поживати. Мир. ХРВ. 349. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Новомоск. у. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто. Борз. у. 4) пожити смерти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. Чуб. V. 143. З його рук пожила смерти. Св. Л. 323.
Прийматися, -маюся, -єшся, сов. в. прийнятися, приня́тися, -йму́ся, -мешся, гл. Приниматься, приняться. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір. Да вже ж я садила, вже ж я поливала, — не приймається. Мет. 67.
Псота, -ти, ж. 1) Бѣдность; бѣда, нужда. Вх. Уг. 264. 2) Плохая погода. Вх. Лем. 458. 3) Брань. Вх. Лем. 458.
Роспрястися, -дуся, -дешся, гл. Приняться усердно прясть, увлечься пряденіемъ. Тац роспрялася, що й спати лягати не хочеться.
Чортиха, -хи, ж. = чортиця. Покликала чортиха бабу до дитини. Чуб. II. 361.
Нас спонсорують: