Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

набріхувати
наброд
наброджувати
набродитися
наброїти
набростатися
наброститися
наброщуватися
набруднити
набрунитися
набруньковуватися
набрякати
набряклий
набрякнути
набрякти
набубніти
набубнявіти
набубоніти
набувати I
набувати II
набуватися I
набуватися II
набудовувати
набундючити
набундючитися
набурити
набуркувати
набути
набутний
набуток
набуття
набухати
набухатися
набухикатися
набучавіти
навабити
наваблювати
наважити
наважний
наважувати
наважуватися
навал
навалити
навалувати
навальний
навальність
навалювати
наваляти
навантажений
навантажити
навантажувати
наварити
наварювати
навбакир
навбач
навбитки
навбільшки
навверле
наввипередки
наввипинки
наввиринки
наввишки
навгадь
навглибшки
навгул
навдак
навдери
навдивовижу
навдиранці
навдогад
навдоколо
навдьори
навезти
навербувати
наверещати
наверзти
наверзтися
наверле
навернений
навернути
навертати
навертатися
навертіти
навертом
навершняк
навеселитися
навесом
навести
наветь
навзавод
навзаводах
навзаводи
навзаєм
навзаклад
навзаходи
навзбіч
навзвиш
навздогін
навздогінці
навзнак
навзнаки
навибивати
навибірати
навивати
навиворіт
навиглядіти
навидатися
навидирати
навидіти I
навидіти II
навидітися
навиднаці
навикати
навилок
навилядіти
навинути
навинутися
навиняний
навипередки
навис
Голодовий, -а, -е. Голодный. Голодовий рік. Вх. Лем. 404.
Затужи́ти, -жу́, -жиш, гл. 1) Затужить, загоревать, затосковать. Затужила дівчина за мною. Чуб. V. 259. 2) Заплакать горестно съ причитаньями. Як же заридає Катря, як затужить! МВ. ІІ. 145. Въ болѣе тѣсномъ значеніи: заплакать надъ мертвымъ, произнося обычныя въ этомъ случаѣ причитанія. Умер козак та й лежить, та й нікому затужить. Ном. № 787.
Зцілятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. зціли́тися, -лю́ся, -лишся, гл. 1) Соединяться въ одно цѣлое; срастаться, срастись. Взяв ту воду, помазав нею шматки царенка, — вони й зцілились. Рудч. Ск. І. 128. 2) Исцѣляться, исцѣлиться. Почула вона в тілі, що зцілилась від недуги. Єв. Мр. V. 29.
Кірка, -ки, ж. Ум. отъ кора. 1) Кожица, корка плодовъ. На запіканку корінькову купив кубеби, калгану... і свіжу кірку із лимон. Мкр. Г. 69. 2) Сандалъ. Крашанки галунють, а тоді варють у кірці. Конст. у. 3) Подборъ, каблукъ. Убере було мене дядина, в дрібушки поплете, стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. (О. 1861. VI. 19).
Клюхта, -ти, ж. Паяльная трубка (у трубочниковъ). Вас. 149.
Нале́жність, -ности, ж. 1) Принадлежность. 2) Слѣдуемое, надлежащее. 3) Должная, слѣдуемая сумма, причитающіяся деньги. Галиц.
Обгоряти, -ря́ю, -єш, сов. в. обгорі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. 1) Обгорать, обгорѣть. 2) Загорать, загорѣть. Ти, дівчино чорнявая, ти, дівчино біла, ти у полі не робила, то й не обгоріла. Чуб. V. 173.
Побабчитися, -чуся, -чишся, гл. Сдѣлаться старухой. Домаха дівкою посивіла і побабчилася.
Припускати, -ка́ю, -єш, сов. в. припустити, -пущу, -стиш, гл. 1) Допускать, допустить. Кобилу припустив до нових стіжків. Сим. 228. Припустила теля до корови. 2) Прилаживать, приладить. А припускай но люшні, а я тим часом голоблі опоряжу. 3) Припускать, припустить, побѣжать быстро. Як припустив коня вороного, — міст мені вломився. АД. II. 168. Як припустив бігти, — утік. МВ. (О. 1862. І. 104). Дощ припустив. Пошелъ сильный дождь. Наче був переставав дощ, а тепер ба який припустив. Харьк.
Тьопнути, -ну, -неш, гл. Хватить, ударить. Як тьопнув Сучченко змія, так і счесав йому всі три голови. Чуб. ІІ. 252.
Нас спонсорують: