Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

лоптати
лоптіти
лоптячка
лопух
лопухатий
лопуховий
лопухуватий
лопуцьок
лопушаний
лопушина
лопушиння
лопушистий
лопушник
лопушок
лопушшя
лосенько
лоск
лоскати
лоскирька
лоскиря
лоскіт
лосковитий
лоском
лоскотання
лоскотарка
лоскотати
лоскотниця
лоскотно
лоскотуха
лосняти
лось
лосьовий
лотай
лотаття
лотать
лоташ
лотик
лотоки
лоточок
лотошити
лотр
лотра
лотрик
лотровський
лох
лохина
лохматий
лохматний
лохнути
лоцман
лоцманський
лоцот
лоша
лошак
лошатко
лошатна
лошачок
лошиня
лошиця
лощина
лощитися
лощовина
лоюватий
лоюватіти
луб
лубарь
лубка
лубок
лубочок
лубуватий
луб'я
луб'яний
луб'янка
луг
лугарик
лугарь
лугарювати
луговий
луговина
луда
лудан
лудина
лудити
лудіння
луженько
лужина
лужити
лужок
лузавий
лузан
лузанець
лузання
лузати
лузатися
лузга
лузгати
лук
лука
лукавий
лукавити
лукавник
лукавнувати
лукаво
лукавство
лукань
луковатий
луковина
лулукати
лулуснути
лулусь!
лун
луна
лунавий
лунання
лунати
лунина
лунути
лунчак
лунь
луп
Зробляти, -ля́ю, -єш, гл. Обрабатывать. Ой я тобі не наймичка все поле зробляти. Гол. IV. 538.
Карбованець, -нця, м. Рубль — первоначально серебряный, затѣмъ всякій. Далебі дав би карбованця, як би не пропив учора. Шевч. Ум. карбованчик. Ми щоразу де карбованчика заробимо або позичимо, то й обішлемо. Г. Барв. 499. Пехай протрусить батькови карбованчики. Кв. II. 139.
Картинуватий, -а, -е. Четырехугольный. карти́нуватий камінь. Камень, порѣзанный ровными плитками. Донск. Обл.
Оттодішній, -ня, -нє Тогдашній, вотъ тогда бывшій. Драг. 83.
Пальок, -лька, м. 1) = палець 2. Шух. І. 103. 2) Cм. деркач. Шух. І. 166.
Позаслужбовий, -а, -е. Внѣслужебный. Желех.
Поплодитися, -димося, -дитеся, гл. Родиться, наплодиться, виплодиться. А вони ж із чого поплодились? І вони ж із мужиків породились. ЗОЮР. І. 162.
Потоваришити, -шу́, -ши́ш, гл. Сдѣлаться товарищемъ, сойтись. Яким зовсім потоваришив з о. Хведором. Левиц. І. 463.
Сховок, -вку, м. = схов. Лихий сховок і доброго псує. Посл.  
Щастити, -тить, гл. Давать, посылать, приносить счастье, благопріятствовать, удаваться. Употребляется безлично или въ третьемъ лицѣ, преимущественно когда говорится о Богѣ; также въ повелительн. наклоненіи ед. ч. въ выраж.: щасти́, боже! Хай Бог щастить. Ном. № 11368. Инші зорі щастять у його на врожай, инші на скот, а Віз — чумацька щаслива зоря. К. ЧР. 148. У всьому йому щастило. Щасти вам, Боже, на всяке добро! Левиц. Пов. 405. Але ж не все так їй щастило його дурити. Г. Барв. 519.
Нас спонсорують: