Бозя, -зі, м. 1) Богъ (дѣтск.). 2) бозя калачі везе. Такъ говоритъ дѣтямъ, когда громъ гремитъ. То же значеніе: бозя свариться. 3) піти до бозі. Пойти въ церковь. Ум. бозінька.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Закре́па, -пи, об. Крѣпышъ. Там діти закрепи, хоч якого коня, то вдерже, а лоб йому як у вола.
Кирган, -на, м. Большой, изъ камыша, съ трубой, шалашъ, въ которомъ живетъ и хранить свои снаряды артель рыболововъ на Днѣстрѣ.
Ляшу́га, -ги, м. Ув. отъ лях.
Над'їда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. над'ї́сти, -ї́м, -їси́, гл. Съѣдать, съѣсть часть.
Надуко́ла нар. = надокола. Я засадила садом-виноградом надукола увесь двір.
Пошанування, -ня, с. Уваженіе, почитаніе, почтеніе. Наш Тодір як малювання, треба йому пошанування, треба його пошанувати, до боку хустку дати.
Фокош, -ші, ж. = бункош.
Щедрівниця, -ці, ж. Поющая щедрівку.
