Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

огляд
оглядання
оглядати
оглядатися
оглядач
оглядини
оглянути
оглянутися
огневий
огневиця
огнедихатий
огнекрилатий
огненний
огненно
огнепальний
огниво
огнивце
огник
огнина
огнистий
огничок
огнище
огнянець
огняний
огняник
огняниця
ого!
оговорюватися
оговтатися
оголити
оголобля
оголодити
оголони
оголосити
оголоска
оголошення
оголошувати
оголошуватися
огонь
огонь 2
огоня
огорнути
огород
огорода
огороджувати
огородина
огородити
огородник
огородникувати
огородній
огорожа
огортати
огорчати
ограбувати
ограда
огребки
огребом
огребти
огризати
огрібати
огрібатися
огрібач
огрівати
огрійливий
огрійливо
огріх
огрішитися
огрядненький
огрядний
огрядність
огуд
огуда
огудина
огудиння
огудити
огузка
огулити
огулитися
огулом
огуритися
огурненький
огурний
огурність
огурно
огурство
огурятися
од
одаль
одамашковий
одая
одб..
одв..
одвір 1
одвір 2
одвірець
одвірник
одвірок
одвукінь
одг..
одд..
одежа
одежина
одека
оден
оденки
оденок
оденути
оденутися
оденчичка
оденьки
одерачка
одержати
одержування
одержувати
одержуватися
одернувати
одж..
одже
одзвінки
одзьобати
Да-ба! меж. = Та ба!
Дра́глий, -а, -е. 1) Студенистый. 2) Переносно: слабый, безсильный. Ум. драгле́нький. Як маєш у руці що драгленьке, то пустити мусіш. МВ. (О. 1862. І. 85).
Дріб́у́шечки, -чок, ж. мн. ум. отъ дрібушки.
Непохибно нар. Безошибочно, вѣрно.
Покревність, -ности, ж. Родство.
Полковничий, -а, -е. 1) = полковницький. Він протопче стежку через полковничий садок. Шевч. 296. 2) = полковник.
Притупати, -паю, -єш, гл. 1) Прійти. Прийшло, притупало: позичте нам... Ном. стр. 298, № 258. 2) Утомить, ходя. Одпочинь оке, пане, трохи: ти уже притупав ноги, — тупає другий нехай. Котл. Од. 492.
Радний I, -а, -е. = радий. Поїхала б, синку, з радної душі. Федьк. Я б сам радніший, щоб не спати. Борз. у.
Супокій, -кою, м. Спокойствіе, покой. Святий супокою! гаразд із тобою. Посл. Не сам же я плачу, плачуть чорні очі, нема супокою а ні вдень, ні вночі. Чуб. V. 147.
Тріскати, -каю, -єш, сов. в. тріснути, -ну, -неш, гл. 1) Издавать трескъ, трещать, треснуть. 2) Лопаться, трескаться, треснуть. Кінь тріскає, — говорятъ, когда у коня трескается кожа. Н. Вол. у. Грав він довго, раз весело, що аж серце тріскало. Федьк. Від жару й камінь трісне. Ном. № 3299. Щось трісло. Камен. у.
Нас спонсорують: