Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

о I
о II
оазіс
об
оба
обабитися
обабіч
обабок
обава
обавити
обавлятися
обагрянок
обамбурити
обапол
обаполи
обаполок
обапольний
обаранити
обараніти
обаринок
обарянець
обаряти
обарятися
обаторитися
обахта
обачити
обачитися
обачіння
обачний
обачність
обачно
обашлувати
обашморити
обашморитися
обашпорити
обаясник
оббанити
оббанитися
оббивальник
оббивати
оббиватися
оббирьканий
оббити
оббігати
оббігати 2
оббілити
оббілувати
оббірати
оббіратися
оббрести
оббрехати
оббризкати
оббризкувати
оббризькати
оббризькувати
оббріхувати
оббудовувати
оббурдюжитися
оббутися
обважити
обважнити
обважніти
обважувати
обважуватися
обвалити
обвалькувати
обвалювання
обвалювати
обвалюватися
обваритися
обваруцкатися
обварювати
обварюватися
обвезти
обвернути
обвертати
обвертатися
обвертіти
обвеселити
обвеселіти
обвеснитися
обвести
обвечеріти
обвивати
обвиватися
обвидніти
обвикати
обвинуватити
обвинувачувати
обвинути
обвиняний
обвисати
обвити
обвихнутися
обвівати
обвіватися
обвід
обвідка
обвідьмитися
обвірчувати
обвірчуватися
обвістити
обвітріти
обвітря
обвітряний
обвішати
обвішувати
обвіщати
обвіяти
обводити
обвозити
обвозитися
обволікати
обворити
обворитися
обворожити
обворожувати
обв'язати
обв'язувати
обв'язуватися
Вилуплювати, -люю, -єш, сов. в. вилупити, -плю, -пиш, гл. 1) Вылущивать, вылущить; откалывать, отколоть. Наймитові хоч з коліна вилупи, а купи. Ном. № 10334. Тріску на одвірку вилупила. МУЕ. ІІІ. 45. 2) Выводить, вывести, произвести, родить — преимущественно о птицахъ, но иногда, какъ грубое выраженіе, и о людяхъ. Вилупила куріпочка усіх тільки троє (куріп'ят). Мет. От я підсипав під тую свиню, а вона й вилупила мені шість волів, так як соколів. ЗОЮР. І. 229. Вилупила вона ту дитину. Грин. II. 262. 3) Вызубривать, вызубрить, выучить. Було аж сльози тобі котяться, а таки не вилупиш тих латинів та греків, як отче наш. Левиц. І. 152. 4) Выпучивать, выпучить, вытаращить. Вилупив очі, як баран. Ном. № 6599.
Гірка, -ки, ж. 1) Ум. отъ гора. 2) = гирка. О. 1861. IX. 192.
Дожива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. дожи́ти, -живу́, -ве́ш, гл. 1) Доживать, дожить. Бог його зна, як мені й віку доживати. ЗОЮР. І. 9. 2) Доживать, дожить до чего, дождаться. Може доживу я, що на Україні людську воленьку побачу. К. Досв. 168.
Злість, зло́сти, ж. 1) Злость. К. Іов. 48. Чуб. ІІІ. 356. І од злости зубами скрегоче. Шевч. 21. Зо злості болять кості. Ном. № 2934. На злість моїй жінці нехай мене б'ють. Ном. № 2813. 2) Зло. — учинити. Сдѣлать зло. Ой ви, чумаченьки, ой ви, молоденькі, не вчиніте злости: поховайте моє тіло, щоб не розніс ворон кости. Н. п.
Лоскота́ння, -ня, с. Щекотаніе.
Оберегатися, -га́юся, -єшся, сов. в. оберегти́ся, -жу́ся, -же́шся, гл. Быть осторожнымъ, беречься, поберечься. Та й загрюзились у бакаї. Той хазяїн аж плаче та того хлопця лає, шо не оберігся. Мнж. 9.
Обіцянка, -ки, ж. Обѣщаніе. Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість. Ном.
Рейка, -ки, ж. Рельсъ. Екатер. у.
Царевич, -ча, м. = царенко. Рудч. Ск. II. 101.
Чорнобривець, -вця, м. 1) Чернобровый. Колисочка швабська, дитиночка панська, золотії бильця, колишу я чорнобривця. Н. п. 2) Раст. а) Tagetes erecta. Вх. Пч. І. 13. б) Tagetes patula L. ЗЮЗО. І. 138. Цвіли всякі квітки: і гвоздики, і чорнобривці. Левиц. І. 23. 3) Орѣхъ очень спѣлый. А вже що горіхів-горіхів було носить! Та ще всі один в один чорнобривці, що вже спіє-спіє та й вивалиться з гнізда. Сим. 199, 200. 4) Сапогъ съ краснымъ голенищемъ и черной головкой. Васильк. у. Вас. 162. 5) мн. Родъ вышивки. Чуб. VII. 427. Ум. чорнобривчик. Зацвів чорнобривчик. Грин. III. 157.
Нас спонсорують: