Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

озимніти
озимовий
озимок
озирати
озиратися
озирк
озиркнутися
озирнути
озівський
озірка
озія
озлість
ознаймити
ознаймувати
ознака
означати
озниця
ознобитися
озов
озолотити
озолочувати
озолочуватися
озувати
озуватися
озь-де
озьмінь
озюм
ой
ойкати
ойойкати
ок
окадькуватий
оказатися
оказія
оказуватися
окаїстий
окайка
окалясом
окань
окапини
окарувати
окаряч
окатий
окахтист
окація
окацубнути
окаювання
окаянець
окаянний
окаянниця
океан
окид
окидати
окидь
окинути
окипати
оків
окіл
окільце
окіп
окіст
окіян
окладати
окладина
окладка
окладкуватий
окладник
оклеїна
оклепанець
оклепати
оклепок
оклецькуватий
оклецьок
оклигати
окликати
окликатися
оклинцювати
окличен
окличник
оклій
оклонити
оклоняти
оклунок
оклякнути
око
оковзнутися
окови
оковирний
оковита
оковитка
околеса
околеція
околиця
околичник
околичній
околишній
околіти
околія
около
околом
околот
околотити
околотиця
околотувати
околяса
окоман
окоммкнуть
окомон
окомонша
окона
оконити
оконом
окономичний
окономія
окономша
оконце
окопати
окописько
окопище
окопувати
Баляки, -ляк, ж. мн. 1) = балаки. О. 1862. VII. 35. 2) баляки підпускати. Обманывать. Гатц.
Валниця, -ці, ж. Перекладина, на которой лежатъ концы вала (въ мельницѣ). Черниг. у. Мик. 480. Ум. валничка.
Зморокувати, -ку́ю, -єш, гл. Выдумать. Ходив собі по вулиці, та ось що зморокував. Кв. Драм. 228.
Кокати, -каю, -єш, гл. Стричь (преимущественно овецъ). Мнж. 182.
Невістюк, -ка, м. = бабій.
Овід, о́вода, м. Оводъ.
Плесо, са, с. 1) Озеро по теченію рѣки, сильно расширенное мѣсто рѣки, чистое, незаросшее, съ тихимъ теченіемъ. Шух. І. 6. Коломак... літом пересихає, тільки зостаються плеса. О. 1861. VIII. 93. Поміст вилискувався, як замерзле плесо. Стор. МПр. 74. 2) Грядка четвероугольной формы. Харьк. Як оце плесо захарастили редькою. Зміев. у. Плесо огірків, капусти. Лебед. у. Ум. плісце́. Конст. у.
Хвіть! меж. 1) Подражаніе свисту, фюить! А де гроші? — Хвіть! — свиснув Іван. Грин. II 223. Що ж тут на світі робити? Хвіть-хвіть! Кв. 2) Хвать. Хвіть відра! — і собі побігла по воду. Мир. Пов. І. 124. 3) Выражаетъ быстрое, рѣзкое движеніе, скачекъ, ударъ. Куди вбіжить на годину — хвіть-хвіть, — уже боржій і з хати. Г. Барв. 103. Хвіть, та в бік! насилу я вдержався на ньому, — оттакий то кінь. Новомоск. у. Хвіть другого по пиці. Мир. ХРВ. 260.
Цвіркнути, -кну, -неш, гл. О сверчкѣ: затрещать разъ. В хаті тихо, і цвіркун не цвіркне. Драг. 66.
Цілювати, -люю, -єш, гл. = цілувати.
Нас спонсорують: