Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7

жебрувати
жевжик
жевжикувати
жевжичок
жевріти
жеврітися
жегнання
жегнати
жегнатися
жежель
жежко
жезл
жезло
желізний
желіпало
желіпання
желіпати
желонка
жельман
жемериння
жемчуг
жемчужина
жемчужний
жемчужок
женавий
женило
женити
женитися
жених
женихання
женихатися
женихівський
женихливий
женихливість
женишенько
женишина
женишище
женишок
женіння
женничка
жентиця
жентичник
женців
женчик
женчиха
женчуг
жень
женькиня
женьчар
женьчарка
женьчуги
жербій
жерва
жерделя
жердина
жердка
жердь
жердя I
жердя II
жердяний
жереб
жеребець
жеребитися
жеребна
жеребцювати
жеребчик
жереб'я
жереб'ячий
жерелатий
жерело
жерелуха
жерельце
жереп
жерепмик
жеретій
жеретія
жеретіяка
жерех
жерецький
жерібна
жерій
жерлига
жерлистий
жерло
жерлуха
жерлянка
жерниця
жернівка
жерства
жерстина
жерстити
жерсть
жерстяний
жерстянка
жертва
жертвувати
жерти
жертівня
жертка
жертовник
жерть
жеруха
жерцем
жерявий
жестер
жєс
жибець
жибрій
жив!
живати
живетень
живець
живжик
живжикувати
живий
живило
живина
живити
живитися
живиця
Блювак, -ка, м. Родъ ядовитаго гриба. Вх. Лем. 392.
Дока́зувати, -вую, -єш, сов. в. доказа́ти, -жу́, -жеш, гл. 1) Договаривать, договорить. «Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там.... а там.... сину, сину!..» та й не доказала. Шевч. 69. 2) Показывать, показать, дѣлать, сдѣлать, продѣлывать, продѣлать. Котл. Н. П. 388. К. ЦН. 219. О. 1861. XI. 104. МВ. (О. 1862. ІІІ. 41). Дай нам, мати, доказати, що ми — рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі! К. Досв. 33. Чого прозьба не докаже, те докажуть буки. Ном. Бачить Бог, що москаль такі штуки доказує над смертю, — велів йому іти, куди хоче. Чуб. І. 319. 3)кому. Укорять, укорить кого; попрекать, попрекнуть; грубо говорить, грубо сказать. Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина. Мет. 58. Було старий і стане доказувати жінці: на яку ми його (сина) радість вигодували? Який з його хазяїн буде? Стор. І. 60. Вона мені щодня добре докаже. Того ж бо я й тужу: твоїй матері не вгожу... Постелю постіль — не ляже, — моєму серденьку докаже. Мет. 264. 4) Обвинять, обвинить, уличать, уличить. «Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький та Калиновський?» — Одібрав і од їх листи: один на другого доказує, — видко, що нема між ними доброї згоди. Стор. МПр. 89. 5) Быть въ состояніи, умѣть, съумѣть сказать, разсказать, пояснить. От про камінь тіки я не докажу, чи взяв його хто, чи він там. Драг. 11. Чи на сій худобі жив, чи, може, й на другій, — сього тобі не докажу. О. 1861. X. 26.
Караул, -лу, м. (Заимств. изъ русск. языка) = калавур. Як опанували Умань, то й поставили усюди свій караул. ЗОЮР. I. 299. Ой кругом церкви, церкви січової караули стали. Н. п.  
Ладом Cм. лад.
Нузда, -ди, ж. Узда. Ум. нузде́чка. Пан і посадить його верхи на свої коліна... а воно тільки: «но, косю, но!..» та за панові вуси й візьметься, наче за нуздечку. О. 1862. X. 5.
Перегін, -го́ну, м. 1) Перегонъ. Погнали некрут з рідного краю аж у Московщину... Довгий перегін. Мир. ХРВ. 139. 2) Парина, наново вспаханная. 3) перегону дати. Поколотить хорошенько. Рутульцям перегону дати. Котл. Ен. V. 56. 4) Перегони. Дымовые ходы въ печкѣ.
Сита, -ти, ж. Растворъ меду, сыта. Будеш його годувати цукром головою, будеш його напувати від меду ситою. Чуб. V. 68.
Спробувати, -бую, -єш, гл. Попробовать, попытать. Ото пішли сили спробувати — хто дужчий. Рудч. Ск. II. 18.
Форналь, -ля, м. Конюхь. Kolb. І. 68.
Цвіркнути, -кну, -неш, гл. О сверчкѣ: затрещать разъ. В хаті тихо, і цвіркун не цвіркне. Драг. 66.
Нас спонсорують: