Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
Вапенник, -ка, м. = вапельник. О. 1861. І. Слов.
Далечі́нь, -ні, ж. Большая даль. Куди землі за один день обійти таку далечінь, що має 900 милійонів перстов. Ком. І. 25.
Напрасува́тися, -су́юся, -єшся, гл. Устать отъ глаженія.
Народолю́бець, -бця, м. Любящій народъ; народникъ. К. MX. 33. Українським... народолюбцям забороняли сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява. К. ХП. 125.
Начубити, -блю, -биш, гл. Надрать за волосы.
Поривати, -ва́ю, -єш, гл. сов. в. порвати, -рву, -рве́ш. 1) Схватывать, схватить. Як порве мене за руку! Н. Вол. у. Я порвав його за груди. Н. Вол. у. 2) Влечь, увлекать, увлечь. Плинут рибки, плинут, близше пришивают, мого синка жучка далій поривают. Гол. ІІІ. 500. Туди мою пориває рано й вечір душу. Мет. 6. 3) поривати очі. а) Стремиться заглянуть. Раз-по-раз у сій розмові поривав наш кобзарь очі за ту межу, що відмежовує імперію од народів свободных. К. ХП. 21. б) Смотрѣть съ завистью. На чужий коровай очей не поривай. Мнж. 166. 4) поривати руку. Простирать руку, стараться схватить. А на мою долю нехай не пориває руки. Г. Барв. 542.
Призводити, -джу, -диш, сов. в. призвести́, -веду́, -де́ш, гл. Устраивать, устроить такъ, что бы желаемое сдѣлалось, доводить, довесть кого понужденіями, подстрекательствами и пр. до того, чтобы онъ совершилъ извѣстное дѣяніе. Не сам же я жінку брав: батько мене неволив, а матір призвела, щоб нас парочка була. Чуб. V. 681. Він сам такого не зробив, — се його той призвів. Харьк. На добрий ум призводили, — ти не возлюбив. КС. 1883. II, 471.
Прогноїстий, -а, -е. Имѣющій много прогноїв.
Розбіяка, -ки, м. Разбойникъ, забіяка, драчунъ. КС. 1882. X. 167. Грин. III. 591. І чоловічок не показний, а там розбіяка такий, що й Господи. Харьк.
Таляр, -ра, м. 1) Талеръ, серебряная монета въ 75 коп. Гаццук, Укр. аб., 101. Заплатила.... біленькими талярами. Гол. І. 3. У туркені у кишені таляри, дукати. Шевч. Три таляри пропила іще й п'яна не була. Грин. III. 327. 2) Большая пуговица, трехъ дюймовъ въ діаметрѣ, нашиваемая на суконномъ верхѣ мѣховой шапки галицкаго мѣщанина. Гол. Од. 18. Ум. талярик, таляричок, таляро́к, таляронько, таляро́чок. Грин. III. 261.
Нас спонсорують: