Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7

жируха 2
жирушка
житво
жительний
житець
житечко
житечний
жити
житина
житися
житка
житло
житний
житник
житнисько
житниця
житнище
житняк
житняний
житнянка
жито
житов'я
життєвий
життєпис
життєписний
життєчко
життя
житце
житяний
жихлий
жихунець
жиця
жичати
жичечка
жичити
жичка I
жичка II
жичливий
жичливість
жінва
жінка
жінота
жінотва
жіноцтво
жіноцький
жіночий
жіночка
жінощина
жінчин
жлоктання
жлуктання
жлуктати
жлуктечко
жлуктити
жлуктій
жлуктійка
жлуктіяка
жлукто
жмак
жмакання
жмакати
жмаки
жмакувати
жменя
жмикати
жмикрут
жмикрутня
жмикрутський
жмиток
жмихи
жміль
жмінечка
жмінька
жморнути
жмуком
жмури
жмурити
жмуритися
жмурки
жмурко
жмут
жмуття
жнець
жнива
жниварь
жнивний
жниво
жнивовий
жниця
жнійка
жнія
жовдак
жовклий
жовкляк
жовкніти
жовкнути
жовна
жовна I
жовни
жовнір
жовнірство
жовнірський
жовнірування
жовнірувати
жовнірщина
жовнуватий
жовняний
жовняр
жовтавий
жовтачка
жовтень I
жовтень II
жовтизна
жовтий
жовтило
жовтина
жовтинці
жовтити
жовтільниця
жовтісінький
Бабако́вий, -а, -е. Принадлежащій, относящійся къ сурку; сурковый.
Коїтися, -їться, гл. безл. Происходить, дѣлаться (преимущественно о дурномъ). На дворі таке коїться, що і виглянути ж можна. Канев. у. Якесь іще лихо коїться. МВ.
Лимарюва́ти, -рюю, -єш, гл. Заниматься шорничествомъ. Добре Дорошеві: один син лимарює, другий кравцює, а небіж шевцює. Канев. у.
Одружувати, -жую, -єш, сов. в. одружи́ти, -жу, -жиш, гл. Женить, оженить, выдавать, выдать замужъ. Ой ожени, ой одружи мене молодого. Чуб. V. 1005. Встаньте, батьку, не лежіть, візьміть, мене, одружіть. Чуб. V. 324.
Опроче нар. 1) = опріче 1. Опроче тих пісень... співають і таких. О. 1861. XI. 9. 2) = опріче 2. Ні, вони не всі вкупі, — ті опроче стають. Новомосковск. у.
Острокіл, -колу, м. Коль съ заостреннымъ верхнимъ концемъ. Прийшли люде до воріт, ворота заперті, з того боку, із подвір'я остроколом підперті. Чуб. V. 155.
Погрішник, -ка, м. Грѣшникъ. Ангел... каже: «Ті паничі, що я від них носа затикав, великі погрішники; хоть гарно убрані були, а гріхи від них так смерділи, що я мусів носа затикати. Гн. II. 97.
Подожартовуватися, -вуємося, -єтеся, гл. Дошутиться (о многихъ).
Проходити 1, -джу, -диш, сов. в. пройти, -йду́, -деш, гл. 1) Проходить, пройти. Пройшов же я світ увесь. Чуб. V. 449. 2) — кого. Проходить, пройти мимо кого, миновать. Він проходить тих двох. Чуб. II. 182.
Розбивати, -ваю, -єш, сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл. 1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. Рудч. Ск. І. 144. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Ном. № 416. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. Чуб. V. 935. глек розбити з ким. Поссориться съ кѣмъ. Ном. № 9539. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ. Ном. № 9538. 2) Убивать, убить. Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати. Чуб. ІІІ. 356. 3) Грабить, разбойничать. У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. ЗОЮР. І. 76. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця. Чуб. V. 741. 4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи). Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває. МВ. І. 140. 5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить. Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Чуб. V. 206. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає. МВ. ІІ. 70. 6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Ном. № 335. Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Чуб. V. 877. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розібє ті чари. Стор. II. 215. 7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ). Стали умисли козацьку голову ключника розбивати. АД. І. 212.
Нас спонсорують: