Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

ретор
реторва
реторика
ретяз
реус
рецетовка
рецок
реч
реченець
речи
речінь
речник
речнистий
речницький
решетилка
решетина
решетити
решетище
решетник
решето
решетувати
решітка
решітник
решіточка
решітце
решт
решта
рештак
рештант
рєзка
ржа
ржавець
ржавий
ржавіти
ржанець
ржання
ржати
ржій
риба
рибак
рибалити
рибалки
рибалчик
рибалчин
рибалчити
рибальня
рибальство
рибальський
рибарити
рибарство
рибарчик
рибарь
рибас
рибаска
рибаха
рибацтво
рибаченько
рибачити
рибачиха
рибець
рибин
рибина
рибка
рибний 1
рибний 2
рибник
рибно
рибоїд
риболов
риболовець
риболович
риболовка
риболовний
риболовник
рибонька
рибчина
риб'я
риб'яний
риб'ятко
риб'ячий
ригати
ригачка
риги
ригнути
риговина
ригувати
риґівниця
риґувати
ридання
ридати
ридван
ридванний
риж
риженький
рижиїще
рижий
рижієвий
рижій
рижіти
рижок
рижуха
риза
риззя
ризи
ризінка
ризка
ризник
ризниця
рийка
рик
рикало
рикання
рикати
рикнути
рикуля
рику-рику!
рило
рильний
риля
риляч
Голосити, -шу, -сиш, гл. 1) Голосить, рыдать, вопить. Голосить неначе по мертвому. Ном. Біга Катря боса лісом, біга та голосить. Шевч. 87. голосом голосити. Громко плакать. Ой там по над яром козак сіно косить, а дівчина у долині голосом голосить. Мет. 17. 2) Издавать высокій или унылый звукъ, шумѣть, гудѣть. Стук, гармидер, — свистять, кричать, голосить сопілка. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 103). Сині хвилі голосили. Шевч. 386. Нехай хоч дзвін голоситиме про нас до Бога. Левиц. І. 375.
Зерни́стий, -а, -е. Имѣющій много зеренъ, имѣющій большія зерна, зернистый. Сей льон зелененький на стебло стеблистий, на зерно зернистий. Грин. III. 82. Жито зернисте. Черк. у. Сей пісок зернистий. Лебед. у. Жито на вигноєній землі зернистіще. Волч. у. (Лободовск.).
Куркуль, -ля́, м. Пришлый, захожій изъ другой мѣстности человѣкъ, поселившійся на постоянное жительство. Екатер. г. Залюбовск. Слов. Д. Эварн. Въ Чигир. у. — прозвище, даваемое въ насмѣшку мѣщанами казакамъ черноморцамъ.
Ле́зо, -за, с. Лезвіе. Уман. у. Оце, обух, а це лезо (у сокири). Харьк. Ум. лізко.
Нарива́ти I, -ва́ю, -єш, сов. в. нарва́ти, -рву́, -ве́ш, гл. 1) Нарывать, нарвать. Ой нарвала дівчина лободи, лободи. Н. п. 2) Надрывать, надорвать частью. Віжки були цілі, не нарвані, а як потяг, — так і перегоріли. Волч. у. 3) Прикрѣплять ярмо къ дышлу, и вообще приводить его въ надлежащій порядокъ для запряжки. Рудч. Чп. 251. Гей вози мажте, ярма наривайте, сиві воли запрягайте! Рудч. Чп. 97. У Кулиша: надѣть ярмо на воловъ: Важке ярмо... нарвати круторогим. К. Дз. 12. наривати бики. Запрягать воловъ. Вх. Зн. 40.
Пугання, -ня, с. Крикъ филина, также подражаніе ему у запорожцевъ. А хтось у вікно по-запорозьки: пугу! пугу! Жінки обидві так і затремтіли. Уже їм не впервинку було се низове пугання. К. ЧР. 244.
Синь, -ні, ж. Синева. За пташкою у сині вітати. Ном. № 13205.
Сліпундра, -ри, сліпуха, -хи, ж. = сліпак 2. Вх. Пч. II. 16.
Учикрижити, -жу, -жиш, гл. Обрѣзать; отрѣзать.
Чухнути, -ну, -неш, гл. Попасть. Вх. Зн. 81.
Нас спонсорують: