Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

рудобривий
рудомизий
рудуватий
рудь
рудько
рудявий
рудявина
рудяк
рудяний
ружа
ружан
ружина
ружний
руїна
руїнний
руїнник
руйновище
руйнування
руйнувати
руйнуватися
руйнувина
рука
рукав
рукавиця
рукавичний
рукавичник
рукавочок
рукавча
рукатися
руків'я
руковини
рукодавник
рукодаїни
рукодайний
рукодійник
рукодійниця
рукодійня
рукодільник
рукодільниця
рукодільство
рукодія
рукодіяння
рукомесло
рукомесний
рукомесник
рукомесниця
рукомество
рукомия
рукопаш
рукопашний
рукопис
рукописний
рулка
руля
рум 1
рум 2
румак
румандє
руманець
румати
румегати
румовий
румса
румсати
рум'ян
рум'янець
рум'яний
рум'янитися
рум'яність
рум'яніти
рум'янка
рум'янок
руна
рунати
рундук
рундуковий
рундучний
рундучок
руненце
рунистий
рунитися
рунка
руно
рунтати
рунтатися
рунтувати
рунце
рупа
рупати
русавка
русак
русали
русалка
русалкувати
русальний
русальчин
русаля
русий
русин
русинка
руснак
русокосий
русь
руський
русявий
русявіти
рута
рутвяний
рутити
рутка
рутній
рутонька
рутяний
рух
рухавка
рухати
рухатися
рухливий
рухлий
рухнути
Горо́жа, -жі, ж. Ограда, огорожа. Грин. ІІІ. 131.
Гриб, -ба́, м. 1) Грибъ. Ні риба, ні м'ясо, а щось наче гриб. Ном. 7615. Щасливому по гриби ходити. Ном. 2) Бѣлый грибъ. Лохв. у. Ум. Грибо́к, грибо́чок.
Жартівли́во нар. Шутливо.
Зазива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. зазва́ти, -ву́, -ве́ш, гл. Зазывать, зазвать. У світлиці кам'яниці зазивала. Дума.
Запашни́й, -а́, -е Душистый, пахучій, ароматный. Запашний васильок три запахи має. Чуб. V. 487.
Обскубати, -баю, -єш, сов. в. обскубти, -бу, -бе́ш, гл. 1) Ощипывать, ощипать (перья, волоса). Задрипаний такий (півень), обскублений, гребінь на йому покльований, крила мов деркачі. Сим. 211. 2) Обрывать, оборвать, обдергать. Обскубли йому таки добре чуба.
Опаскуджуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. опаскудитися, -джуся, -дишся, гл. = обпаскуджуватися, обпаскудитися.  
Помертвіти, -вію, -єш, гл. 1) Помертвѣть. 2) Поблѣднѣть какъ мертвый. Втікаєте необзир помертвівши. К. Іов. 94.
Розгромити Cм. розгромляти.
Сквира, -ри, ж. = шквиря. У середині граблі, вила і сокира, якими було роблю, хоть якая сквира. КС. 1882. І. 224.
Нас спонсорують: