Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

рудобривий
рудомизий
рудуватий
рудь
рудько
рудявий
рудявина
рудяк
рудяний
ружа
ружан
ружина
ружний
руїна
руїнний
руїнник
руйновище
руйнування
руйнувати
руйнуватися
руйнувина
рука
рукав
рукавиця
рукавичний
рукавичник
рукавочок
рукавча
рукатися
руків'я
руковини
рукодавник
рукодаїни
рукодайний
рукодійник
рукодійниця
рукодійня
рукодільник
рукодільниця
рукодільство
рукодія
рукодіяння
рукомесло
рукомесний
рукомесник
рукомесниця
рукомество
рукомия
рукопаш
рукопашний
рукопис
рукописний
рулка
руля
рум 1
рум 2
румак
румандє
руманець
румати
румегати
румовий
румса
румсати
рум'ян
рум'янець
рум'яний
рум'янитися
рум'яність
рум'яніти
рум'янка
рум'янок
руна
рунати
рундук
рундуковий
рундучний
рундучок
руненце
рунистий
рунитися
рунка
руно
рунтати
рунтатися
рунтувати
рунце
рупа
рупати
русавка
русак
русали
русалка
русалкувати
русальний
русальчин
русаля
русий
русин
русинка
руснак
русокосий
русь
руський
русявий
русявіти
рута
рутвяний
рутити
рутка
рутній
рутонька
рутяний
рух
рухавка
рухати
рухатися
рухливий
рухлий
рухнути
Блудитися, -джуся, -дишся, гл. = блудити 1. Ой я в лісі не блудилась і у полі не пізнилась. Бал. 12.
Виздихати, -хаю, -єш, гл. Подохнуть, издохнуть. Як би Бог слухав пастуха, то б уся череда виздихала. Ном. № 4124.
Деся́точок, -чка, Ум. отъ десяток.
Джиґу́н, -на́, м. 1) Повѣса; ловеласъ. Ой джиґуне, джиґуне, який ти ледащо. Лавр. 61. Ой джиґун, джиґун, джиґунець, який гарний молодець. Чуб. V. 1125. 2) Родъ кушанья изъ сирівцю. О. 1862. VI. 43. Зварила мені мати джиґуна, наївсь, та все пити хочеться. О. 1862. VI. 43. 3) = Джоґан. Св. Л. 40. Ум. Джиґуне́ць. Чуб. V. 1125.
Єги́пет, -пту, м. Египетъ.
Канупір, -ру, м. 1) Калуферъ, Tanacetum balsamita. Вх. Пч. І. 13. З-за плота виглядали чорнобрівчики, васильки і канупер. Стор. 2) канупирь пільнийРаст. Salvia pratensis. Лв. 101. Ум. кануперецьГрин. III. 539.
Ло́венький, -а, -е., Ум. отъ ловкий.
Пропоратися, -раюся, -єшся, гл. Проработать, занимаясь по хозяйству, стряпая.
Тиховіддя, -дя, с. = тиховід. Міусск. окр.
Увертати, -та́ю, -єш, сов. в. увернути, -рну, -неш и увертіти, -рчу, -тиш, гл. 1) Заворачивать, завертывать, завернуть. Бери хусточки, ввертай ніженьки. Мет. 30. Виложив з печі хліба, в рядно ввернув. Рудч. Ск. І. 180. 2) Ввинчивать, ввинтить. 3) сов. в. только въ одной формѣ: ввернути. Обращать, обратить (въ вѣру). Кішку Самійла в щоку затинає, в турецьку віру ввертає. АД. І. 212. 4) Замѣшивать, запутывать, запутать. Як мені таке терпіти, та він мене буде в такі діла (крадіжка) ввертати. Г. Барв. 178. 5) Вставлять, вставить слово отъ себя въ разговорѣ, вмѣшаться въ разговоръ. Мотря, слухаючи їх жартовливу розмову, уверне словце й од себе. Мир. ХРВ. 352.
Нас спонсорують: