Вражча, -ча́ти, м. Чертенокъ. Я з ним балакаю, а воно, вражча, так і заливається.
Закрепи́ти, -плю́, -пиѣш, гл. = закріпити.
Залютува́ти, -ту́ю, -єш, гл. 1) Запаять. 2) Засвирѣпствовать. Уже осінь; незабаром зіма залютує.
Зи́кати, -каю, -єш, сов. в. зикнути, -ну, -неш, гл. Кричать, вскрикнуть. Дядько не схотів — ще став зикати на його. Як не крикне, як не зикне. Реве, лютує Византія, руками берег достає; достала, зикнула, встає.
Ирстенин, -на, м. Христіанинъ. Ішов раз бідний ирстенин дитину ирстити, та не міг найти кумів.
Карабін, -на, м. = карабин. Стан солдатський, вус козацький, карабін до того. Ум. карабінчик. Вже ж мому рідну сину карабінчик дали.
Козак, -ка, м. 1) Казакъ, воинъ, рыцарь. Висипали козаченьки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні. То велю я вам междо собою козака на гетьманство обірати, буде междо вами гетьманувати, вам козацькі порядки давати. О милий Боже України, не дай пропасти на чужині в неволі вольним козакам! 2) Какъ идеалъ рыцаря, прекраснаго въ нравственномъ и физическомъ смыслѣ, слово козак прилагается въ народной поэзіи ко всякому молодому человѣку. Ой ти, козаче, ти хрещатий барвінку! Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. 3) — чорноморський. Казакъ Кубанскаго казачьяго войска 4) Членъ вольнаго сословія казаковъ въ 5) Танецъ. Парубки... розганяли дівчат як полохливих лебедів і починали козака. 6) Названіе красиваго, но хитраго вола. Ум. козаченько, козачок, козуря. Зібрав Тарас козаченьків поради, прохати. Буде тобі, моя доню, лихая година, що ти того козаченька щиро полюбила. Козаченьку-барвіночку! Ув. козарлюга, козачище. Васюринський козарлюга все п'є та гуляє. Козарлюга дуже ручий, жвавий. Славного війська козачище. Первий запорожець був здоровенний козарлюга.
Платити, -чу́, -тиш, гл. Платить.
Чмихнути, -ну, -неш, гл. Одн. в. отъ чмихати. Фыркнуть, подуть. То муцик, вирвавшись на двір, на голос гончих одізвався, чмихнув, завив, до них озвався. Фыркнуть отъ смѣха.
Щати, (-щу? -щиш?), гл. = сцяти.
