Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дибки II
дибом
дибошки
дибу
дибулі
дибуль
дибуляти
дибуні
дибці
див
диван
дивація
дивдерев
дивдерево
дивенний
дивень
дивидло
дивизія
дивий
дивина
дивити
дивитися
дивка
дивний
дивниця
дивно
диво
дивовижа
дивовижний
дивовизія
дивовисько
дивоглядний
дивоглядь
дивосил
дивота
дивування
дивувати
дивуватися
дивце
дик
дикарь
дикий
дикість
диковина
диковинний
диктувати
диктура
дикція
диль
дилювати
дим
дима
диман
димановий
димаревий
димарик
димарь
димати
диминець
диминиці
димитися
диміти
димка
димкарь
димковий
димна
димний
димник
димниця
димно
димоватий
димовий
димовище
димок
димтянка
димувати
динда
диндати
диндерево
диндилиндати
динище
динник
диня
диняка
динятко
динячий
дипоть
диптянка
дирза
дирзина
диркало
диркати
диркатися
диркач
дирлига
дирчати
дискос
дистанція
дитина
дитинець
дитинин
дитинитися
дитинка
дитинний
дитинник
дитинонька
дитинський
дитинча
дитиня
дитинячий
дитя
дитяточко
дитячий
дихавиця
дихавичний
дихало
дихальний
дихальце
дихання
дихати
Висмалити Cм. висмалювати.
Зілля́ти, -ллю, -ллєш, гл. = злити. Желех.
Кле пред. Возлѣ. Жив колись кле Чепелихи відьми.
Одівець, -вця́, м. Одѣвающій. Подай, Петрику, гребінець! — Я тобі, Марушко, не одівець, що подам тобі гребінець. Грин. ІІІ. 535.
Падальник, -ка, м. = падалець. Вх. Пч. II. 16.
Пастівник, -ка́, м. = пастівень. Шух. І. 168. Конст. у. Дивлюсь у пастівник, а він коня собі лагодить. Федьк. Пустив коника до пастівника, а сам пішов у сад виноград. Лукаш. 153. Ум. пастівничо́к.
Плотовець, -вця́, м. Раст. Nicotiana rustica. Вх. Пч. II. 33.
Повповати, -ва́ю, -єш, гл. Понадѣяться. На кого ти, Химочко, повповала, що ти собі Марочка сподобала? Грин. ІІІ. 460.
Поживати, -ва́ю, -єш, сов. в. пожити, -живу, -веш, гл. 1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Чуб. V. 646. Я ще хочу на світі пожити. Мет. 95. 2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. АД. І. 181. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці. Мнж. 80. 3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Ном. № 4669. Поживе добро чесно. Шевч. Краще... чесно заробляти й поживати. Мир. ХРВ. 349. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Новомоск. у. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто. Борз. у. 4) пожити смерти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. Чуб. V. 143. З його рук пожила смерти. Св. Л. 323.
Попужнути, -жну, -не́ш, гл. Пугнуть. Як уже пужнули драпіжників, вона поруч з батьком на диво билась з ворогами. Стор. МПр. 28.
Нас спонсорують: