Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дибки II
дибом
дибошки
дибу
дибулі
дибуль
дибуляти
дибуні
дибці
див
диван
дивація
дивдерев
дивдерево
дивенний
дивень
дивидло
дивизія
дивий
дивина
дивити
дивитися
дивка
дивний
дивниця
дивно
диво
дивовижа
дивовижний
дивовизія
дивовисько
дивоглядний
дивоглядь
дивосил
дивота
дивування
дивувати
дивуватися
дивце
дик
дикарь
дикий
дикість
диковина
диковинний
диктувати
диктура
дикція
диль
дилювати
дим
дима
диман
димановий
димаревий
димарик
димарь
димати
диминець
диминиці
димитися
диміти
димка
димкарь
димковий
димна
димний
димник
димниця
димно
димоватий
димовий
димовище
димок
димтянка
димувати
динда
диндати
диндерево
диндилиндати
динище
динник
диня
диняка
динятко
динячий
дипоть
диптянка
дирза
дирзина
диркало
диркати
диркатися
диркач
дирлига
дирчати
дискос
дистанція
дитина
дитинець
дитинин
дитинитися
дитинка
дитинний
дитинник
дитинонька
дитинський
дитинча
дитиня
дитинячий
дитя
дитяточко
дитячий
дихавиця
дихавичний
дихало
дихальний
дихальце
дихання
дихати
Бам-Бам! меж. Подражаніе звуку колокола. О. 1861. XI. Св. 37. Подражаніе звуку струннаго инструмента. На цимбали бам-бам! Гол. IV. 448. Cм. балам.
Брунькати, -каю, -єш, гл. = бринькати 3. Шапувал давай брунькать. Мнж. 109.
До́світок, -тку, м. Предразсвѣтное время. Чорт би й не оддав, та на лихо йому досвіток захватив. Рудч. Ск. II. 25. Темним досвітком усі троє вийшли з села. Г. Барв. 543. у до́світок. До разсвѣта. 2) Во мн. ч. до́світки. Вечернія собранія неженатой моложежи осенью и зимой, посидѣлки. Чуб. VII. 451. КС. 1889. X. Сумцовъ. № 89. Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п'ять: не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять. Чуб. V. 891. Сестри дома немає, на досвітках гуляє. Млр. л. сб. 343.
Дя́кон, -на, м. Діаконъ. Морд. (Млр. л. сб. 124).
Жовкля́к, -ка, м. = жовтяк. Ум. жовклячо́к.
Засту́кати, -каю, -єш, гл. 1) Застучать. 2) Застичь, захватить, поймать. Застукав, як сотника в горосі. Ном. № 3927. Колись щука застукала в'юна у такім куточку, що не було куди йому утікати. Рудч. Ск. І. 46.
Зриватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. зірватися, -рвуся, -вешся, гл. 1) Срываться, сорваться. Ой як тая черешенька сама не зірветься, так до мене дівчинонька сама не пришлеться. Чуб. 2) Вскакивать, вскочить, быстро подняться. Зривається ніби куди бігти. МВ. ІІ. 54. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Встав, зірвався, пішов з шумом. Гол. І. 37. зірватися на ноги. Вскочить. Св. Л. 106. 3) Трогаться, тронуться съ мѣста, двинуться. Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом. Драг. 16. Мати було як зірветься хоч на один день куди... Г. Барв. 62. Пішла заміж та не так, пішла раз — не гаразд, не зірвуся другий раз. Грин. III. 357. 4) Подниматься, подняться (о бурѣ и пр.) Зірвалася шуря-буря. Н. п.
Рюм, -му, м. Плачъ.
Цвіркати, -каю, -єш, гл. 1) = цвірчати. Птах цвіркат. Вх. Лем. 480. 2) Плевать сквозь зубы. 3) Чѣмъ либо досаждать. То та гадина мені в очі цвіркає.
Шмарнути, -ну, -неш, гл. Кинуть, бросить. Узяв з кади на їден палец (води), шмарнув. Гн. І. 16.
Нас спонсорують: