Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

малярівна
малярка
малярня
малярство
малярський
малярувати
малярчук
маляса
малясковий
малятко
мама
мамай
мамалиґа
мамин
мамій
мамка
мамкати
мамкувати
мамонька
мамочка
мамрати
мамсик
мамула
мамулити
мамун
мамуна
мамунечка
мамунка
мамуня
мамусенька
мамусечка
мамуся
мамця
мамчин
мамчити
мамчич
мана
манастирище
манастирський
манастирь
манатка
манаття
манахвейка
мандебурка
мандебуряник
мандель
манджак
манджати
мандра
мандри
мандрика
мандрівець
мандрівка
мандрівний
мандрівочка
мандрівський
мандрування
мандрувати
мандрьоха
манити
манівець
маніжити
маніжитися
манір
маніра
маніритися
манірний
манісінький
манія
манливий
манна
манок
маноцівник
манта
мантачити
мантачка
мантиляти
мантити
мантули
мантулити
мантулки
мантяр
манурія
манути
манутися
манушечка
манушка
манька
манько
манькут
манюній
маняк
манячити
мапа
мара
маранча
мараст
марвавкати
марга
марево
марена
марець
маржина
мари
марина
марити
маритися
маришка
марище
марім'ята
маркітний
маркітно
маркота
мармазинка
мармиза
мармор
марморовий
мармос
мармотати
мармуза
Вітрити, -рю, -риш, гл. Нюхать воздухъ. (о собакѣ).
Гетьманство, -ва, с. 1) Гетманство; достоинство, санъ, власть гетмана. Молодий на гетьманство. Ном. № 996. Од козацтва, од гетьманства високі могили, — більш нічого не осталось, та й ті розривають. Шевч. 123. Єврася Хмельниченка на гетьмана настановляли. АД. II. 121. 2) Страна и народъ подъ властью гетмана. У иншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пекарі, і там жим два брати. Рудч. Ск. II. 139.
Горе́цтво, -ва, с. Горесть, печаль. Черниг. у.
Зве́дени́ця, -ці, ж. Обольщенная мужчиной дѣвушка, имѣвшая ребенка. Вх. Зн. 21.
Ло́жа, -жі, ж. Постель, ложе. Вдовиченко буде на білій ложі лежати. Чуб. V. 697. Милого ложа — міх та рогожа, — то мені постіль гожа. Чуб. V. 21. сонце ся в ложі купає. Солнце зашло. Ном. № 598.
Осапувати, -пую, -єш, гл. = обсапувати. Тютюн треба осапувати. Черниг. г.
Перепудитися, -джуся, -дишся, гл. Перепугаться.
Сполонити, -ню, -ниш, гл. У Желех.: сдѣлать краснымъ. Желех. ссылается на нижеслѣдующее місто буковинской пѣсни: Ой маю я в царя нивку, — в чистім полі могилку: карабінцами виорана, а кульками засіяна, білим тілом зволочена, кровцев сполонена. ЗОЮР. II. 579. Едва-ли здѣсь не ошибка: вѣроятно, слѣдовало-бы: сполочена (отъ сполокати), какъ того и рифма требуетъ. Второе значеніе у Желех. вѣрнѣе: наполнить, напитать влагой, полить, сильно смочить: Кровцев землю сполонила. Cм. сполонитися и сповенити.
Стручувати, -чую, -єш, сов. в. струтити, -чу, -тиш, гл. Сталкивать, столкнуть. Струтити їх з неба. Гн. II. 219.
Трембухач, -ча, м. Брюхачъ, толстопузый. Вх. Лем. 474.  
Нас спонсорують: