Гевґати, -ґаю, -єш, гл. Осаживать назадъ (волы). Ґевґни воли.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Заруся́віти, -вію, -єш, гл. Сдѣлаться русымъ.
Лу́тка, -ки, ж. Оконный косякъ. Я за луткою коло вікна сиджу.
Накрапа́ти, -па́ю, -єш, гл. Накрапывать. Не буйні вітри шуміли, не дрібні дощики накрапали.
Обуття, -тя́, с. Обувь.
Памолодок, -дка, м. = памолодь 1.
Покликувати, -кую, -єш, гл. = покликати. Голосно ми на свою браттю хуторян покликаємо.
Приготувати, -ту́ю, -єш, гл. Приготовить. Мати йому приготує на цілий день горщок кисілю.
Шпичакуватий, -а, -е. Колючій, иглистый.