Важити, -жу, -жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. 6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили.
Вітрогон, -на, м.
1) Вѣтренникъ.
2) Вентиляторъ. Вітрогони становлять, шоб воздух гнало в шахті.
Дошу́куватися, -куюся, -єшся, сов. в. дошука́тися, -ка́юся, -єшся, гл. Доискиваться, доискаться. Заховає кінці так, що ні жоден чоловік не дошукається до правди. Що ти гріхи мої перебіраєш, переступу дошукуєшся грізно.
Заторохкоті́ти, -кочу́, -ти́ш, гл. Загрохотать, застучать.
Пашнина, -ни, ж. Хлѣбное зерно.
Плутаниця, -ці, ж. Путаница, вздоръ, чепуха. Плутаницю плутав мені таку, що зовсім не до ладу.
Потолока, -ки, ж. = потолоччя.
Прогонич, -ча, м. Желѣзный болтъ, которымъ запираются ставни. З прогонича зуздрів дірку.
Прозорий, -а, -е. Прозрачный. Світ проходить крізь скло, бо воно прозоре. Поділ, втягаючись рогом у Дніпро, неначе плавав на синій тихій прозорій воді з своїми церквами й будинками.
Стогноти, -нот, ж. мн. = стогначі. А щоб на тебе хвороба та стогноти.