Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

млиця
мліг
млійка
млілий
млін
млість
мліти
млоїти
млосний
млосно
млостити
млость
млява
млявий
млявість
мляво
мнець
мниха
мнишки
многий
многість
много
многобожжя
многомовний
множество
множити
множитися
мнюх
мня
мнявкати
мнякий
мнякина
мнякість
мняко
мнякота
мнякуш
мнякушечка
мнякушка
мнякшати
мнялиця
мняло
мнясиво
мнясний
мнясниці
мнясо
мнясце
мнята
мняти
мнятися
мнятка
мняч
мняшкурити
мо
мов
мова
мовдь
мовити
мовитися
мовка
мовкнути
мовляв
мовляти
мовний
мовність
мовно
мовчазливий
мовчазливо
мовчазний
мовчазність
мовчазно
мовчак
мовчан
мовчанка
мовчання
мовчати
мовчки
мовчливий
мовчок
мовчун
мовчущий
мога
могила
могильний
могильник
моглиці
могорич
могоричити
могоричний
могоричник
могти
могтися
могутний
могучий
могучість
могчи
моґуля
мода
моджера
модло
модлувати
модній
модрень
модрина
модря
може
можебилиця
можебний
можливий
можливість
можливо
можна
можний
можній
можнісенько
можність
можніти
можно
можновладець
можновладний
можновладник
Битливий, -а, -е. Драчливый. Мнж. 176. Такий битливий, — зараз кулаком. Конст. у. Чоловік битливий буде. Славянос. у. 2) Бодливый. Така корова маленька, а битлива. Черк. у. Битлива корова наша. Канев. у. 3) Сильно ударяющій. Град битливий. Міусск. окр.
Вільго нар. Влажно, сыро. Вільго в ті хижі. Вх. Лем. 399.
Доглу́патися, -паюся, -єшся, гл. Съ трудомъ сообразить, понять что либо.
Заба́гтися, гнеться, гл. безгл. Захотѣться. Забаглось дівчині подивитись на свою вроду. Св. Л. 13. Забаглося води: наче ж і солоного не їв. Камен. у. От забаглося тобі не знати чого. Камен. у.
Красітний, -а, -е. 1) Красивый. Вх. Лем. 428. 2) Хорошій. Красітна вода, — можно ся й напити. Вх. Лем. 428.
Лунча́к, -ка, м. Годовалый баранъ. Желех.
Оборона, -ни, ж. Защита, оборона. Сорока в ворони просить оборони. Ном. № 1566.
Оживляти, -ля́ю, -єш, сов. в. оживити, -влю, -виш, гл. Оживлять, оживить. Достать там цілющої і живущої води, то я тоді їх оживлю. Рудч. Ск. І. 155.
Познакомити, -млю, -миш, гл. = познайомити.
Сподок, -дка м., мн. ч. спідки. 1) Та часть курительной трубки, въ которую вставляется чубукъ. Шух. І. 276. 2) Маленькая тарелочка. Вх. Лем. 469. 3) спідки закладати в хижі. При закладкѣ хаты класть въ углы различныя вещи: зелье, стекло, соль, деньги. Вх. Лем. 469.
Нас спонсорують: