Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

мохнаток
моховий
моховик
моховитий
мохталь
мохунка
моцак
моцарство
моцарь
моцний
моцуватися
моцуля
моцьо
моцювати
моцюватися
моцюголов
мочар
мочаристий
мочаруватий
мочати
мочва
мочена
мочерет
мочи
мочивий
мочилинівка
мочило
мочити
мочитися
мочка
мочливий
мочний
мошенство
мошенський
мошечка
мошка
мошка 2
мошнач
мошнухи
мошок
мошонка
мощирь
мощі
мразниця
мрака
мрево
мрець
мриґати
мрійний
мрійник
мрійниця
мріти
мрітися
мрітно
мрія
мріяти
мружити
мрук
мрука
мрукати
мряка
мряч
мрячити
мрячка
мрячний
мрячно
мстивий
мстивість
мстиво
мстити
мститися
му I
му II
мугикати
мугирь
мугирька
мугиряка
мудерний
мудзуля
мудики
мудник
мудо
мудрагель
мудраґель
мудрак
мудрація
мудренець
мудрець
мудрий
мудрик
мудрина
мудрість
мудріти
мудрішки
мудро
мудрований
мудрота
мудрощі
мудрування
мудрувати
мудруватися
мудряха
мудь
муж
мужва
мужик
мужиків
мужикувати
мужицтво
мужицький
мужичий
мужичити
мужичище
мужичка
мужний
мужній
мужність
мужно
мужчир
муза
Борода, -ди, ж. 1) Борода. Ой не піду за старого — бородою коле. Чуб. V. 490. задер бороду. Грубо: умеръ. Фр. Пр. 109. 2) Подбородокъ, нижняя челюсть. 3) лядська борода. Трава, которую не можетъ захватить коса. 4) стасова борода. Кусть ржи, оставляемый на нивѣ въ концѣ жатвы. 5) борода лісова. Раст. Usnea barbata. ЗЮЗО. І. 140. 6) — чортова. Vincetoxicum officinale L. Moench. ЗЮЗО. I. 141. Ум. борідка, борідонька, борідочка. Мил. 106.
Бровиця, -ці, ж. Бровь, бровка. І очиці, і бровиці. КС. 1884. VI. 357.
Годування, -ня, с. 1) Кормленіе. 2) Воспитаніе, вскормленіе. 3) Откармливавіе.
Гостюви́тий, -а, -е. Любящій бывать въ гостяхъ. Аф. 367.
Дриску́ля, -лі, ж. = дрислівка 2. Желех.
Ду́ча, -чі, ж. = дучайка. Мик. 481.
Затве́рднути, -ну, -неш, гл. = затвердіти. Затвердло поле й не вореш. Камен. у.
Позаохочувати, -чую, -єш, гл. Привлечь къ чему, поощрить (многихъ).
Справдешній, -я, -є. Настоящій. Справдешній козак. Плутон чи Вельзевул у них не справдешня істота. К. Іов. 40.
Хлянути, -ну, -неш, гл. 1) = хляти. Б'є.... аж рука хляне. Гн. І. 89. 2) Литься. А вода хляне та й хляне. Черк. у. 3) Хлынуть. З Василя кров так і хлянула, О. 1861. X. 38.
Нас спонсорують: