Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гнідан
гнідий
гнідити
гнізденце
гніздечко
гніздити
гніздитися
гніздище
гніздо
гніздюк
гній
гнійний
гнійник
гністі
гніт
гнітисрака
гнітити
гнітитися
гнітуха
гнітючка
гнобитель
гнобити
гноївка
гноївня
гноїння
гноїсько
гноїти
гноїтися
гноїще
гнойовий
гнойовик
гнойовисько
гнойок
гноття
гноюватий
гнояк
гнояка
гнояний
гноянка
гноярня
гнузда
гнуздати
гнуздечка
гнути
гнутися
гнучий
го! I
го II
гобелки
гобза
гобзувати
гоблюванка
гов!
говбур
говедо
гов'єдо
говільник
говільниця
говіння
говір
говірка
говіркий
говіронька
говіти
говорити
говоритися
говоріння
говорливий
говоруха
говорушка
говорючий
гогіт
гоголіти
гоголь
гоготання
гоготати
год
годен
годильник
година
годинарь
годинка
годинний
годинник
годинонька
годиночка
годинуватий
годиняр
годити
годитися 1
годитися 2
годі
годівля
годівщина
годко
годний
годованець
годований
годованка
годованок
годовий
годовик
годовини
годовище
годок
годочок
годувальниця
годування
годувати
годуватися
годуля
годун
годунець
годяний
годящий
гоже
гожий
гозеро
гоїння
гоїти
Бондаря, -ряти, с. = бондарча.
Бурячковий, -а, -е. = буряковий.
Вередувати, -дую, -єш, гл. 1) Капризничать, прихотничать, перебирать, привередничать. Тогді їм (запорожцям) таки й тісніше стало, бо вередувати почали. ЗОЮР. І. 77. Тепер ти вередуєш: будеш їсти печену редьку. Ном. № 12228. 2) Перебирать (польск. wertować?). Вередував дерево: чи більше сухого, чи більше зеленого. Чуб.
Відзолювати, -люю, -єш, сов. в. відзолити, -лю, -лиш, гл. 1) Щелочить, выщелочить (бѣлье). 2) Бранить, выбранить. Так його, так!... одзоліть його! Мир. Пов. II. 62.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. І. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Н. п. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. І. 203. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. І. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. І. 68. жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. І. 295.
Зломок, мку, м. Обломокъ. Ум. зломочок. Шаблю поламали недавно та поробили ножі, а один зломочок товщенький такий брали на весілля. О. 1862. V. 87. Се мабуть невеличкий зломочок якогось давнюю широкого оповідання. О. 1862. V. 91.
Ліпа́р, -ря, м. = ліпакЖелех.
Мирі́ння, -ня, с. Примиреніе. Видно, яке буде миріння: сьогодня помиримось, а завтра буде вп'ять тієї ж. Павлогр. у.
Хухнавий, -а, -е. = гугнявий. Шух. І. 33.
Шпувати, -шпую, -єш, гл. 1) Дуть съ силой, бурно. Зімою у нас добре буря шпує. Волч. у. 2) Волноваться, бушевать. В Італію ми не доїдем, бо море дуже щось шпує. Котл. Ен. II. 7. 3) Брызгать, вспрыскивать. Од пристріту знахарка бере шклянку чи кухлик води, кида туди жарину, витира хорого сіллю, шпує тією водою і дає й хлиснуть її. Ном. № 13927. 4) Искать (объ охотничьей собакѣ). От уже почала шпувати: може зжене перепелицю або що. Брацл. у.
Нас спонсорують: