Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гнідан
гнідий
гнідити
гнізденце
гніздечко
гніздити
гніздитися
гніздище
гніздо
гніздюк
гній
гнійний
гнійник
гністі
гніт
гнітисрака
гнітити
гнітитися
гнітуха
гнітючка
гнобитель
гнобити
гноївка
гноївня
гноїння
гноїсько
гноїти
гноїтися
гноїще
гнойовий
гнойовик
гнойовисько
гнойок
гноття
гноюватий
гнояк
гнояка
гнояний
гноянка
гноярня
гнузда
гнуздати
гнуздечка
гнути
гнутися
гнучий
го! I
го II
гобелки
гобза
гобзувати
гоблюванка
гов!
говбур
говедо
гов'єдо
говільник
говільниця
говіння
говір
говірка
говіркий
говіронька
говіти
говорити
говоритися
говоріння
говорливий
говоруха
говорушка
говорючий
гогіт
гоголіти
гоголь
гоготання
гоготати
год
годен
годильник
година
годинарь
годинка
годинний
годинник
годинонька
годиночка
годинуватий
годиняр
годити
годитися 1
годитися 2
годі
годівля
годівщина
годко
годний
годованець
годований
годованка
годованок
годовий
годовик
годовини
годовище
годок
годочок
годувальниця
годування
годувати
годуватися
годуля
годун
годунець
годяний
годящий
гоже
гожий
гозеро
гоїння
гоїти
Гроба́к, -ка́, м. Червякъ, личинка насѣкомаго. І квасницю гробак гризе. Ном. № 9796. Ум. Гробачо́к.
Заро́слий, -а, -е. Заросшій. Левиц. Пов. 192.
Кришталик, -ка, м. Ум. отъ кришталь.
Кручкодер, -ра, м. Крючкотворъ; взяточникъ. Поліцейські кручкодери. КС. 1882. X. 189.
Невмиваний, -а, -е. Неумытый. Якийсь москаль сидить: головач роскошланий, невмиваний. МВ. ІІ. 13.
Півголий, -а, -е. Полуобнаженный. Желех.
Постинати, -на́ю, -єш, гл. Обезглавить, зарубить (многихъ): По всьому царству постинать малих дітей. Шевч. 638. Постинав їм голови. Чуб. II. 600.
Слабий, -а, -е. Больной. На ліжку лежала слаба. Левиц. Пов. 288. Дитина у його дуже слаба, мабуть умре. Канев. у. Батько слабий лежить. Канев. у., Ум. слабенький, слабе́сенький.  
Учуватися, -вається, сов. в. учутися, -сться, гл. безл. Слышать, послышаться. Спідньому вчулось, що він верхнього міри, та каже; «аршин!» Рудч. Ск. І. 4. То мабуть, діду, так мені вчувається. Рудч. Ск. IІ. 43.
Черкати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Проводить черту, чертить. Як надрізує чоловік хліб цілий, то попереду черкає ножем навхрест. Чуб. І. 109. 2) Писать. Батюшка усе зашептував і записував; сестра Меланія теж собі пірцем черкала. МВ. ІІ. 204. 3) Бить (огнивомъ). Кресалом черкає. О. 1861. XI. 44. 4) Ругаться, поминая чорта. Не найшов дверей та й черкає: «Шо воно за чорт там?» Мил. М. 5. 5) Выпивать. Горілку, мед не чаркою, поставцем черкає. Шевч. 155. Прогуляє; кажуть, черкає добре. Мир. Пов. II. 44. 6) = черчати. Вх. Лем. 482.
Нас спонсорують: