Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гетьманувати
гетьманша
гетьманщина
гець
ги
ги..
гибель
гибель 2
гибіти
гива
гивер
гиверень
гивкати
гивовий
гиги
гиготати
гид
гиджга
гидити 1
гидити 2
гидість
гидкий
гидкість
гидко
гидливий
гидливість
гидливо
гидний
гидно
гидолецький
гидолів
гидомир
гидосвітний
гидосний
гидосність
гидосно
гидота
гидування
гидувати
гидчати
гидь
гидючий
гижа
гижки
гий
гика
гикавець
гикавий
гикавка
гикало
гикання
гикати
гикатися
гикнути
гикнутися
гиково
гил
гила
гилинуватий
гилистий
гилити
гилка
гилля
гилля 2
гиллякуватий
гилун
гиль!
гилька
гильнистий
гильнитися
гильнути
гильня
гильце
гильчастий
гиля!
гиляра
гимн
гиндик
гинкий
гинути
гинчий
гир
гира!
гирати
гирити
гирка
гиркання
гиркати
гиркатися
гиркиня
гирло
гирмота
гирмотати
гиронька
гирсувати
гиртан
гирувати
гирун
гирчати
гирюватий
гиря
гирявий
гиряво
гискра
гиссоп
гисторичний
гисторія
гись
гита
гитала
гиталь
гитара
гитина
гиття
гицати
гицелів
гицель
гицельство
гицельський
гицкати
Добро́дій, -дія, м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Хата. 63. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. К. (О. 1861. VI. 32). 2) сударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. К. ЧР. 6. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. МВ. ІІ. 113. 3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шано́вний добро́дію! Високопова́жний добро́дію! Милостивый государь! Правда, 1867, № 10. Лист. П. Куліша. Ум. Добро́дієчко. А де ж він, добродієчку? Кв.
Зако́нність, -ности, ж. Законность. Желех.
Клотити, клочу, -тиш, гл. = колотити і. Мнж. 182.
Нага́бати, -баю, -єш, гл. Преслѣдовать, нападать; трогать. Яструб нагабає всілякі птахи. Вх. Зн. 38.
Начуватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. начутися, -чуюся, -єшся, гл. 1) Наслушиваться, наслушаться. Багато я дечого там начувся. Вже ж я на полі набувся, буйного вітру начувся. Грин. III. 671. 2) Только несов. в. Ожидать бѣды, мести. Стережіться ж тепер!.. Начувайтеся! Мир. ХРВ. 279.
Осідати, -да́ю, -єш, сов. в. осісти, -ся́ду, -деш, гл. 1) = обсідати, обсісти 1 и 2. Чи бач, як медяник мухи обсіли — зжени лишень. Кобел. у. Осядуть думи, розіб'ють на стократ серце і надію. Шевч. 2) Садиться, сѣсть. Він осівсь на возі. Мкр. Н. 22. Ти осядь, осядь, тихий роєчку, у вишневому садочку. МУЕ. III. 97. Так бились (птахи і звіри) цілий день, а потім увечері осіли усі опочивати. Рудч. Ск. І. 141. Не встояла вона на ногах і осіла знов на траву. Левиц. І. 31. 3) Осѣдать, осѣсть. Пил на дорозі осів. Чуб. І. 34. Ой у Краснім на ставочку туман осідає. АД. І. 54. 4) Поселяться, поселиться. Татарський беріг Славутиці... осіло козацтво. К. Кр. 23. Пішли вони у ліс, щоб знайти там собі угоду,. щоб осісти. Рудч. Ск. І. 131. злидні осіли. Бѣдность одолѣла. Удову сердешну такі злидні осіли, що живий жаль. Кобел. у.
Поперепиняти, -няю, -єш, гл. То-же, что и перепинити, но во множествѣ.
Пристани, -нів, м. 1) = пристановище. 2) Присоединеніе въ компанію.
Утриконь нар. Тройкой лошадей. Найтичанка запряжена утриконь строкатими. Стор. І. 233.
Хурман, -на, м. Кучеръ. Чуб. II. 362. Давай буду твого коня поганяти, буду в тебе за хурмана. Грин. II. 272.
Нас спонсорують: