Буйний, -а, -е. 1) Крупный. Бачте, яка буйна (картопля)! Ці скіпки дрібні — беріть оці буйніші. Ученик нехай читає тілько буйну печать. Буйний дощ. 2) Рослый (о растеніяхъ). Уродило жито високе, буйне. Шумить буйна нива. Буйна трава поросла. 3) О почвѣ: жирный. Буйна земля. 4) Сильный, буйный. Коло, коло Дунаю дівчина гуляє, на буйную филенку спильна поглядає. Із-за гори буйний вітер віє. 5) Буйный. Загадаються орлики хижі... по буйних товаришах козаках. Ум. буйненькій, буйнесенький. Аж де взявся буйненький вітрець.
Випорювати, -рюю, -єш, сов. в. випороти, -рю, -реш, гл.
1) Выпарывать, выпороть, отпороть. Із-під стоячого підошву випоре.
2) Только сов. в. Выпороть, высѣчь. На всі боки випоров.
Воскувати, -ку́ю, -єш, гл. Вощить.
Гу́зеро, -ра, с. = Гузирь 1.
Ди́би, -бів, ж. мн. 1) Ходули. 2) Колодки, деревянныя бревна съ отверстіями внутри, куда вкладываются ноги арестантовъ. Забили їх у диби. Будем літо літувати в Станікові на риночку, в тяжких дибах, в зелізочку. Ум. Ди́бки, диби́ці, ди́бці. Ой дубові дибки, залізні кайдани! по степах ви, по комишах наших розганяли. Ой на нот диби, на руки дибиці, — оце тобі, вражий сину, славні молодиці.
Півтретя числ. Два съ половиной.
Прикорпати, -паю, -єш, гл. Прикопить, пріобрѣсти немного.
Пропарубкувати, -ку́ю, -єш, гл. Пробыть парнемъ.
Спостити, -щу, -стиш, гл. Пропостить. Пятницю спостила. Треба понеділкувати, спостити три понеділки.
Товкти, -вчу, -чеш, гл. 1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. 3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі».