Бровиця, -ці, ж. Бровь, бровка. І очиці, і бровиці. КС. 1884. VI. 357.

Вайло 1 меж. Увы! горе! Желех.

Вибивати, -ва́ю, -єш, сов. в. вибити, -б'ю, -єш, гл. 1) Выбивать, выбить, вышибать, вышибить. Клин клином вибивають. Ном. № 5848. Чого стоїш, моя доненько, чому не йдеш та додомоньку? Чи травиця ноги спутала, або роса очі вибила? Мет. 289. вибивати очі. Колоть глаза. Зараз і почне їй очі хлопцями вибивати. Мир. Пов. І. 119. Ой годі, мати, сим очі вибивати. Мет. 265. 2) Выбивать, выбить, изрывать, изрыть. Копитами землю вибиває. Рудч. Ск. II. 112. 3) Выбивать, выбить, побить. Господи милостивий, вибиймо її (пшеницю) градом. Грин. II. 147. Де не взявся вітер—вибив те просо. Рудч. Ск. II. 136. 4) Выколачивать, выколотить. Вибий оке добре килима дубцем. 5) Выжимать, выжать, выдавить. Нехай б'ють, — олії не виб'ють. Ном. № 3913. 6) Вытѣснять, витѣснить. Б'ються (шаблями). Наливайко вибиває Жовковського з хати. К. ЦН. 245, — у потилицю. Выгонять, выгнать, вытолкать въ шею. Іди, каже, брате, та й більше не приходь, бо як прийдеш, то в потилицю виб'ю. Рудч. Ск. II. 135. Козака нетягу за чуб брала, в потилицю з хати вибивала. ЗОЮР. І. 202. 7) Только сов. в. Побить, поколотить. Батько його вибив добре. Рудч. Ск. II. 107. Нагаєм вибив. ЗОЮР. І. 161. 8) Избивать, избить. Вибивали народ тисячами. Стор. І. 181. 9) Оттискивать, оттиснуть, вытиснуть, отпечатывать, отпечатать. Оце ви напишите, а другому дасте, щоб вибив книжку? ( Залюбовск.). 10) Выбивать, выбить, набить (выбойку). (Полотно) виб'є— спідницю пошиє, юпку... У вибійчаному й у свято ходила. Мир. ХРВ. 25. 11) Только несов. в. Выбивать, бить, стучать, хлопать. Барабани вибивали. Рудч. Чп. 91. Танцюють, кричать, у долоні вибивають. Грин. І. 184. 12) вибивати тропака. Откалывать трепака. Стор. МПр. 52. 13) О перепелѣ: пѣть. Перепел вибива. Мнж. 172. 14) — з сили. Приводить, привести въ изнеможеніе. І навприсядки пускався й колесом крутився, поки дружку вибив з сили, а сам не втомився. Мкр. Н. 30.

Випечатати, -таю, -єш, гл. Отпечатать.

Заґеро́вувати, -вую, -єш, сов. в. заґерува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Загинать, загнуть. Почали заґеровувати ногу за голову; аж кістки їй тріщать, а вона її суверделить угору. Грин. II. 167. 2) Запрашивать, запросить дорого. Заґерував ти з його багато. Лохв. у.

Мета́тися, -та́юся, -єшся, гл. Бросаться, метаться. Лютим огнем, яростію палають без міри, метаються ось як на мене, як лютії звіри. Чуб. V. 448.

Підлагоджувати, -джую, -єш, сов. в. підлагодити, -джу, -диш, гл. Починять, починить. Підлагодив чоботи. Треба підлагодити воза. 2) Подготовлять, подготовить.

Поносити, -шу́, -сиш, гл. Износить (во множествѣ). Чуб. V: 538. Що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. І. 176. Оддай, мати, товаришу, хай поносить одежу. Лис. V. № 18.

Приволікати, -ка́ю, -єш, сов. в. приволокти, -лочу, -че́ш, гл. Притаскивать, притащить, зацѣпивъ веревкой и т. п. Приволік копицю сіна. Приволокли його. Мнж. 57.  

Сягати, -га́ю, -єш, сов. в. сягну́ти, -гну́, -не́ш, гл. 1) Достигать, достичь, касаться, простираться, доставать, достать. Бреде старий, назад ся оглядає, а йому вода вже по шию сягає. Чуб. V. 846. З дідьком не сягай до одної миски. Ном. № 5985. По Вкраїні огні горять, під небо сягають. К. Досв. 93. 2) Хватать, хватить, стать. Узяла карбованця грошей, — думка, бач, така, що стане й на оливу; адже й не сягнуло. Лебед. у.