Буцати, -цаю, -єш, сов. в. буцнути, -ну, -неш, гл. Бить, ударить лбомъ (о баранѣ). І баран буцне, як зачепиш.
Ґре́йцар, -ра, м. Крейцеръ (монета). Старче божий, чим я тебе обдарю, коли я не маю, хиба два ґрейцари простих.
Доли́нний, доли́новий, -а, -е. Относящійся къ долинѣ.
Дуби́на, -ни, ж. 1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. 2) Дубовый лѣсъ. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три Шляхи за півтори милі. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. 3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. Ум. дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ой піду я в дубиноньку спати. Пойду в ліс, вирубаю дубинку.
Нідра, -дер, с. мн. Встрѣчено въ выраженіи: пійти́ по нідрах = піти по нишпорках. Cм. нишпорки.
Паняти, -няю, -єш, гл. Погонять лошадь; направляться при ѣздѣ лошадьми. А куди поїдем? — Паняй побіля могили.
Просоліти, -лію, -єш, гл. Просолиться, просолѣть. Солонії млаки слізьми просоліли. Просоліла риба.
Тичина, -ни, ж. = тичка. Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється. На городі коло тину сохне на тичині хміль зелений. Ум. тичинка, тичи́нонька, тичиночка.
Уповання, -ня, с. Упованіе. В його моє спасения, слава, на Бога певне уповання.
Шепотильник, -ка, м. = шепоти́нник 3.
