Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6

цабанити
цабати
цабатися
цабе
цалевий
цалівка
цаль
цаністра
цап
цапар
цапеня
цаперка
цапина
цапиний
цапів
цапіна
цапки
цаплений
цаплячий
цапня
цапок
цапур
цапура
цапусенько
цап'юга
цара
царгати
царева
царевич
царедворець
царенків
царенко
цареня
царик
царина
царинка
царинний
царинник
цариночка
цариночок
цариха
царицин
цариця
царів
царівна
царівний
царівнин
царівниця
царівночка
царівство
царіград
царіградський
царок
царствечко
царство
царствувати
царський
царь
царювання
царювати
царя
царяградка
цахати
цвайка
цвак
цваркати
цвах
цвеник
цвентюх
цвенькати
цвигати
цвиндрити
цвинтарний
цвинтарь
цвиркати
цвист
цвікати
цвікований
цвілий
цвілити
цвілля
цвіль
цвінтар
цвірготати
цвіргун
цвірінчання
цвірінчати
цвірінь
цвірінькання
цвірінькати
цвірінькнути
цвіріньок
цвіріньчук
цвіркати
цвіркіт
цвіркнути
цвіркотати
цвіркун
цвіркунча
цвірний
цвірчати
цвірчок
цвісти
цвістися
цвіт
цвітень
цвітин
цвітистий
цвітка
цвіткований
цвітли
цвітний
цвітовиня
цвіток
цвітонний
цвітонько
цвіточок
цвітущий
цвітчастий
цвіцькувати
Байловка, -ки, ж. 1) = байлова. Анан. у. 2) Шесть, посредствомъ котораго поднимаютъ якорь на дуб, большую днѣпровскую лодку. Мнж. 180.
Бацьнути, -ну, -неш, гл. Ударить, упасть съ шумомъ. Бацне астрябік на воробля. Вх. Уг. 227.
Зду́мати, -ся. Cм. здумувати, -ся.
Зітлі́ти, -тлію, -єш, гл. Истлѣть. Шовкова хусточка від сльозів зітліла. Гол. І. 191.
Знесення, -ня, с. 1) Снесеніе. 2) Уничтоженіе, упраздненіе, отмѣна. Левиц. І. (Правда, 1868, 485).
Коління, -ня, с. соб. Колѣни. На коління падають, владиці Богу честь дають. Чуб.
Любко́, -ка, м. Милый, любовникъ. Котра мого любка любить. Гол. III. 453. Не велика поточина луги ізмулила; хвалилася ледачина: любка вітлюбила; так би она дочекала світа біленького, чи в'на буде обнімати мого миленького. Гол. II. 427. Ум. любонько. Ой Романе, Романоньку, що ж тя болить, мій любоньку? Гол. І. 158.
Понавішувати, -шую, -єш, гл. Навѣсить, развѣсить (во множествѣ).
Туркотання, -ня, с. 1) Воркованіе. 2) Ворчаніе. 3) Толкованіе одного и того же. 4) Стукъ.
Уточувати, -чую, -єш, сов. в. уточити, -чу, -чиш, гл. 1) Нацѣживать, нацѣдить, наточить извѣстное количество. Меду та оковитої горілки вточила. Ренського вточіте. Мкр. Н. 31. Піди, хлопку, до лідниці та уточи пива. О. 1862. IX. 3. 2) Вонзать, вонзить. Вточив в нею сокироньку — задав єї муки. Гол. І. 57.
Нас спонсорують: