Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2

щабель
щаблюватий
щаблястий
щава
щавель
щавельний
щавидуб
щавити
щавій
щавлик
щавник
щавух
щав'ян
щадити
щадливий
щадний
щадниця
щадність
щадок
щакати
щамба
щамбити
щамб'я
щасливе
щасливий
щасливити
щасливо
щасний
щасниця
щасно
щастити
щаститися
щастя
щати
ще
щебати
щебернути
щебетання
щебетати
щебеташечка
щебеташка
щебетій
щебетіти
щебетливий
щебетливість
щебетнути
щебетун
щебетуха
щевій
щедлик
щедрак
щедрець
щедрий
щедрик
щедрина
щедрити
щедрівка
щедрівник
щедрівниця
щедрівчаний
щедрість
щедро
щедровий
щедрувальник
щедрувальниця
щедрувати
щезати
щезун
щелепа
щемелина
щемерець
щеміти
щенитися
щент
щенюк
щеня
щеп
щепа
щепина
щепити
щепій
щепільник
щепко
щеплення
щепочка
щерба
щербак
щербан
щербанець
щербань
щербатий
щербець
щербина
щербинча
щербити
щербиця
щерлатий
щертовий
щерть
щет
щетина
щетинник
щетинуватий
щеть
щибати
щибелець
щиблювати
щиглик
щигликів
щиглячий
щиголь
щикавиця
щикавка
щикати
щикатися
щикніти
щикнути
щиколодка
щиколоток
щиміти
Баша Ii, -шати, с. Сынъ паши, молодой паша. По Чорному морю молоде паня, турецьке баша, галярою гуляє... І до дівки Санджаківни прибувало. КС. 1882. Хп. 505.
Блаженство, -ва, с. Блаженство, счастье. Св. Л. 22. Не доймаємо віри ніякому блаженству на землі. К. Гр. Кв. 23.
Ватажити, -жу, -жиш, гл. Предводительствовать, начальствовать. Уман. III. 149.
Гетьма́н, -на, м. Гетманъ. Без гетьмана військо гине. Ном. №751. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами із мостивими панами у Білій Церкві замирив. АД. II. 110. Ум. гетьманонько. К. ПС. 21.
Омервитися, -жуся, -зишся, гл. Сдѣлаться мерзкимъ. Шевч.
Повідки, -ків, м. мн. Возжи. Вх. Лем. 451.  
Проводити, -джу, -диш, сов. в. провести, -веду́, -деш, гл. Проводить, провожать, провести. Котилася зірка з неба та впала додолу: ой хто мене молодую проведе додому? Проводь, проводь, козаченьку, проводь, не барися. Н. п.
Псінки мн. Общее названіе большей части несъѣдобныхъ грибовъ. МУЕ. І. 107.
Рішатися, -шаюся, -єшся, сов. в. ріши́тися, -шу́ся, -шишся, гл. 1) Лишаться, лишиться. Шляхтич за гонор вуха рішивсь. Ном. № 4211. За більшим поженись, то й того рішись. Ном. № 4829. Оксано! жалко мені тебе рішатись. Кв. І. 226. ума рішитися. Сойти съ ума. МВ. (О. 1862. І. 103). душі рішитися. Потерять жизнь 2) Уславливаться, условиться, уговориться. З попом же ти уже рішився? Багацько він з тебе злупив? (за вінчання). Алв. 16.
Стирта, -ти, ж. = скирта. Найшли вони стирту сіна. Грин. II. 195. Уздріли вони та й забачили, що там сти́рта ста стоїть. Гол. II. 106.
Нас спонсорують: