Ворожити, -жу, -жиш, гл.
1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить.
2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали.
Вороття, -тя, с. = воріття. Троянці, в кріпості запершись, Енея ждали вороття. Буде каяття на світі, — вороття не буде.
Ґе́вґати, -ґаю, -єш, гл. = Ґеґати.
Мі́ттю, нар. = миттю.
Накупа́тися II, -па́юся, -єшся, гл. Накупаться. Син купається, не накупається.
Намайструва́ти, -ру́ю, -єш, гл. Намастерить.
Обсвітити Cм. обсвічувати.
Поросковувати, -вую, -єш, гл. Расковать (во множествѣ). І невольників тих поросковуєш сам.
Розбуркотітися, -чу́ся, -ти́шся, гл. Разворчаться.
Цвірінчати, -чу, -чиш, гл. = цвірінькати.
