Докуча́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. доку́чити, -чу, -чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Біда докучила. Я стала докучати своїй матері, щоб дула мені їсти. Также безлично. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати.
Забе́йкати, -каю, -єш, гл. Замочить, заболтать. Бач як штани забейте.
Зять, -тя, м. Зять. Хвали, мати, того зятя, що я полюбила. Ум. зя́тенько, зя́течок. Я ж тобі, зятеньку, рідная свість.
Колір, -ру, м. Цвѣтъ. Санько розмалював той кружок усякими колірами.
Пилувати, -лую, -єш, -ся, гл. Спѣшить. Пилуй! Скорѣе! поспѣши!
Посиліти, -лію, -єш, гл. Осилить, быть въ состояніи.
Привикнути, -ся. Cм. привикати, -ся.
П'ятнишний, -а, -е. Пятничный.
Спухово нар.
1) Такъ, чтобы суживалось (о ямѣ, возвышеніи). Копай спухово.
2) Наклонно, покато. Cм. спохова.
Тю меж., выраж. крикъ на волка, собаку, также на человѣка, сдѣлавшаго что-либо глупое. Два вовки так як дві тичини стоять; ми на їх: тю-тю-тю! Тю на твого батька!