Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

лаба
лабаз
лабазник
лабайдак
лабайстер
лабатий
лабети
лабза
лабзюк
лабзюкати
лабзюкувати
лабзюкуватися
лабзючка
лабиринт
лабка
лабуз
лабуззя
лабузіння
лабузнитися
лабурник
лабуштан
лабцювати
лава
лаверджет
лавиця
лавка
лавник
лавниківство
лавничка
лавонька
лавочка
лавр
лаврик
лавровий
лавута
лавчастий замок
лавчина
лаганець
лаганок
лагерь
лагід
лагідний
лагідність
лагідно
лагода
лагоджіння
лагодиком
лагодити
лагодитися
лагодіння
лагодком
лагодливий
лагодний
лагомина
лагоминець
лагоминка
лагузка
лагун
лаґун
лад
лада
ладан
ладанити
ладен
ладенний млин
ладити
ладитися
ладі
ладівниця
ладка
ладканка
ладкання
ладнати
ладнати 2
ладнатися
ладний
ладність
ладно
ладо
ладожник
ладом
ладоньки
ладування
ладувати
ладуватися
ладун
ладунка
ладусеньки
ладянка
лаз
лазенька
лазити
лазівка
лазіння
лазник
лазниця
лазній
лазнюк
лазня
лазовий
лазок
лазун
лазунка
лазуряка
лаістий
лай I
лай II
лайдак
лайдачка
лайка
лайлак
лайливий
лайно
лайнути
лайняк
лайняр
лайтан
лайтук
лак
лакей
Браво нар. Хорошо, красиво. Казав москаль «право», та й збрехав браво. посл. ум. бравенько, бравесенько.
Двохлі́ток, -тка, м. Двухлѣтній ребенокъ. Г. Барв. 440.
Лебедочко, -ка, м. Ум. отъ ле́бідь.
Лину́ти 2, -ну, -неш, гл. Политься, хлынуть. Як линув дощ. Черк. у. Линув на лоб йому води. Мкр. Г. 57. Горщик як брязне об піл, як линуть на мене помиї. Г. Барв. 225.
Молоде́цтво, -ва, с. Жизнь парня, юношество, состояніе юношества. Покличте мені найменшого братіка, нєх я йому здам молодецтво своє і коника вороного, і сідельце золотев. Рк. Макс. Ой слухайте, бояре, де голубець гуде, там наш Андрієчко молодецтво здає. Маркев. 137.
Поголосити, -шу́, -сиш, гл. Поплакать.
Потоншати, -шаю, -єш, гл. Сдѣлаться тоньше. То людина схудне, а дерево не потоншає. Кіевск. у.
Признести, -су, -сеш, гл. Принесть. Богу жертву признесе. Мнж. 155.
Протягти, -ся. Cм. протягати, -ся.
Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.
Нас спонсорують: