Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

лірник
лірників
лірницький
ліс
ліса
лісистий
лісиця
лісище
ліска
лісковий
ліскогриз
ліскотуха
ліскулька
ліскуля
лісний
лісниця
лісничий
лісничиха
лісно
лісовий
лісовик
лісовина
лісок
лісочка
лісун
лісунка
літ
літавець
літавиця
літавка
літайка
літайча
літання
літанья
літати
літеплечко
літеплий
літепло
літера
літерат
література
літературний
літерний віз
літерняк
літечко
літити
літитися
літісь
літішний
літком
літненький
літник
літниця
літній
літняк
літнячка
літо
літовище
літом
літопис I
літопис II
літописний
літопись
літопровод
літорка
літорослий
літорост
літоросток
літошній
літошок
літря
літувати
літуватися
літюган
ліхтарня
ліхтарь
лічба
лічений
лічилка
лічильник
лічильниця
лічити
лічитися
лічіння
лічма
лічозір
ліщаник
ліщаниця
ліщебник
ліщина
лія
лляний
лляти
ллятися
лоб
лоба
лобанець
лобань
лобас
лобатий
лобідка
лобко
лобовий
лобогрійка
лобода
лободина
лободочка
лободяний
лободянка
лобоз
лобок
лобочок
лобузіння
лобурисько
лобурка
лобурча
лобурь
ловенький
ловецтво
ловець
Дряпону́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Сильно царапнуть. Ведмідь як дряпоне його. Мнж. 112. 2) Сильно побѣжать, удрать. Ото дряпонув! аж потилиця лиска! Ном.
Ковдовбина, -ни, ж. = колодовбина. Левч.
Кораблевий, -а, -е. Корабельный. Попереду на морі видно тілько верх щогли кораблевої. Ком. І.
Лю́то нар. Свирѣпо, жестоко, люто, звѣрски. Люто помордовано! — О злая доле! за що ти мене так люто караєш? Стор. II. 269.
Нав'я́знути, -зну, -неш, гл. Набиться, завязнуть. М'ясо у зуби, нав'язло. він їм у зуби нав'яз. Они его не спускаютъ съ языка.
Недоторканий и недотиркливий, -а, -е. Недотрога. Дувид штовхнув жартовливо плечем одного чоловіка. — Геть, псявіро, не пхайся! — одказав чоловік. — Оце недоторканий дядько, неначе молодиця. Левиц. Пов. 179.
Отара, -ри, ж. Большое стадо овецъ. На Кубани въ отарѣ отъ 1000 до 1500 штук. О. 1862. V. Кух. 29, 38. Пастухи стерегли сторожею вночі отари своєї. Єв. Л. II. 8. Ум. отарка, отарочка. Мнж. 74.
Поприкороччувати, -чую, -єш, гл. Укоротить (во множествѣ). Я їм язики поприкороччую, щоб не брехали так. Богод. у.
Середущий, -а, -е. = середульший. Наймолодший сідельце несе, середущий собірається. Чуб. V. 985.
Чирвовий, -а, -е. Червонный (о масти въ картахъ). КС. 1887. VI. 465.
Нас спонсорують: