Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3

ґерґелі
ґерґера
ґерґетати
ґерґетня
ґерґецки
ґерґечник
ґерґотання
ґерґотати
ґердан
ґереґа
ґерлак
ґерлянка
ґерувати
ґецатися
ґзимс
ґзитися
ґзівка
ґзунс
ґивт
ґивтати
ґивтнути
ґиґнути
ґила
ґилун
ґилькотіти
ґирґачка
ґирд
ґирланка
ґирлиґа
ґирувати
ґіб
ґівґач
ґіпс
ґірґи
ґірґожник
ґіцкатися
ґлеґ
ґлеґати
ґледжити
ґлей
ґлейт
ґловень
ґлузи
ґлузувати
ґльоґ
ґльоґати
ґлюч
ґля
ґляґ
ґляґанець
ґляґаний
ґляґати
ґляґушки
ґлямати
ґнип
ґніт
ґноття
ґовда
ґоґа
ґоґози
ґоґозник
ґодло
ґой
ґолдувати
ґолка
ґондзоль
ґондзоляк
ґондзоляка
ґондзолячка
ґонот
ґонт
ґонталь
ґонтарь
ґонтина
ґонтовий
ґонтя
ґонтяниця
ґорґоля
ґорґолястий
ґорсет
ґоспода
ґосподарити
ґосподарів
ґосподарка
ґосподарський
ґосподарь
ґосподинин
ґосподиня
ґотка
ґотур 1
ґотур 2
ґохнути
ґрайцарь
ґрамузляти
ґранат
ґранатовий
ґраса
ґрасувати
ґрата
ґратчастий
ґратя
ґрацювати
ґреґорний
ґрейцар
ґреци
ґрече
ґречний
ґречність
ґречно
ґринджоли
ґринджолята
ґрис
ґрівджати
ґрона
ґрос
ґрузло
ґрулина
ґрулисько
ґрульовина
ґруля
Баби́нський, -а, -е. = Ба́бський 1. Розум дитинячий переважив бабинський розум. Гн. II. 229.
Баламутка, -ки, ж. 1) Нарушительница покоя, обольстительница. Чуб. V. 405. Масляниня баламутка: обіщала масла й сиру, та не хутко. Ном. № 526. 2) Неурядица, нестроеніе; споръ. Ні, за ту землю баламутки не було. Черниг. 3) Водка, въ которой вымоченъ табакъ. Желех.
Налю́шник, -ка, м., налю́шня, -ні, ж. Веревочное, кожаное или скрученное изъ дерева кольцо, которымъ привязывается люшня́ къ полудрабку. Чуб. VII. 413. Рудч. Чп. 250.
Неміч, -мочи, ж. 1) Безсиліе, слабость. Жалує, було, мене дідусь: «Ти, каже, звеселила мою неміч, голубко». Г. Барв. 358. 2) Немощь, нездоровье. Я б і робила, та — лишко тяжке — неміч моя. Кобеляк. у.
Паркотливий, -а, -е. Болтливый. Вх. Зн. 47.
Поезійка, -ки, ж. Ум. отъ поезія 2.
Розлучити, -ся. Cм. розлучати, -ся.
Сябрувати, -брую, -єш, гл. Водить компанію. Конст. у.
Чалка, -ки, ж. Мѣсто разгрузки или окончательной стоянки плота (на Днѣпрѣ). Мнж. 180.
Шелестіти, -щу, -стиш, гл. Шелестѣть, щумѣть. По соломі ходить, та не шелестить. Ном. А що в лісі за тихо, тілько листя шелестить. Чуб. V. 47. Уліз у чужу солому, та ще й шелестить. Ном. № 9696.
Нас спонсорують: