Верх, -ху, м. 1) Верхъ. Козел сміливіший — ізліз на самий верх. Рудч. Ск. Вода так через верх ллється. Рудч. Ск. з верху до споду. Съ верху до низу. На версі. Сверху. Коровай накривають рантухом так, щоб різка з яблуками стреміла на версі. Г. Барв. IV. 30. через верх слухати. Невнимательно слушать, пропускать мимо ушей. Як батько казав: «не важся за його йти», то я слухала його через верх. Г. Барв. 277. 2) Поверхность. Верх землі. 3) Крыша, покрышка (шубы). Кожух.... сіронімецький верх. Сим. 227. 4) Верхняя часть, верхній край чего либо. Верхи́. Въ палкѣ верхній конецъ, когда на ней міряються, чья очередь. Ив. 14. — у неводі. Верхній край невода. Вас. 186, Браун. 10. 5) Верхушка (дерева, горы, стога и пр.). Kolb. I. 63. Ой у городі конопельки — верхи зелененькі. Мет. 61. А що буря верхи позривала. Грин. III. 418. На дуба зліз, на самий вершечок. Чуб. 6) Крыша; глава церковная. Стоїть церква без верха, у їй людей без числа. Ном. стр. 296, № 196. Стане церковця з трома верхами, з трома верхами, з трома хрестами. О. 1861. XI. Св. 62. твоя хата, а мій верх. Обрядовыя слова новобрачной, подъѣзжающей къ хатѣ мужа, выражающія пожеланіе властвовать въ домѣ мужа. Мил. 123. 7) Дымовая труба, отверстіе для выхода дыма изъ печи. Мій верх і заткало. Ном. № 2575. Ти думаєш, дурню, я тебе кохаю, я такими дурнями верхи затикаю. Н. п. Верхи́ труси́ти. Трубы чистить. Сим. 130. 8) Верха́ми = Ве́рхи. А москалі їй назустріч, як один, верхами. Шевч. 85. Не їдь до мене трьома верхами, приїдь до мене трьома возами. Грин. III. 266. 9) Верхъ, излишекъ. Вас. 191. Ум. вершок, вершечок.

Вузький, -а, -е. Узкій. Туди ввійти — широкі ворота, а відтіль — вузькі. Ном. № 7352., Ум. вузенький, вузесенький.

Галява, -ви, ж. Поляна въ лѣсу; незаросшее мѣсто среди хлѣба въ полѣ. Н. Вол. у. На рѣкѣ, прудѣ: незаросшее мѣсто среди тростника. (К. П. Михальчукъ). Cм. гало, гальовина.

До́вба, -би, об. Рябой. Діжа вже давня була, погана, ряба... її довбою звано. Осн. 1862. VIII. 8.

Заважа́ти I, -жа́ю, -єш, сов. в. завадити, -джу, -диш, гл. 1) Препятствовать, мѣшать, помѣшать, быть помѣхой. Сей хміль мені не буде заважати, а буде моєму серцю смілости додавати. Макс. 1849, 85. Ет, геть звідце, не заважай, нема часу з тобою ту балакати! Камен. у. 2) Подѣйствовать дурно (на желудокъ). Поганому животові і пироги завадять. Ном. № 7159. зава́дило. Затошнило. Мені з самого ранку завадило. Аф. 406.

Затруси́тися, -шу́ся, -сишся, гл. 1) Затрястись. Затрусився мов у трясці. Ном. 2) Задрожать. Земля затрусилось. ЗОЮР. І. 166. Мов Каїн затрусивсь увесь. Котл. Ен. І. 30. Ото подививсь вовк і увесь затрусивсь. Рудч. Ск. II. 18.

Квакати, -каю, -єш, гл. 1) Квакать (о лягушкѣ). Сіла жаба та й квакає. Кв. 2) — ква́чу, ква́чеш. Крякать (объ уткѣ). Заріж, сину, качурину, — нехай кача́ ква́че. Чуб. V. 883. 3) Говорить (выраженіе презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме. К. ЧР. 298.

Підтіпанка, -ки, ж. 1) Неряха, женщина съ испачканнымъ въ грязь подоломъ. 2) Потаскуха. Де ся підтіпанка вмішалась, там верб'я золоте росло. Котл. Ен. VI. 12.

Повідпливати, -ваємо, -єте, гл. Отплыть (во множествѣ). То були коло берега оті плави маленькі, а тепер повідпливали.

Сизіти, -зію, -єш, гл. Быть сизаго цвѣта. Оксамити сизіли. Мир. ХРВ. 68.