Витворки, -рок, ж. мн. Проказы.
Заслу́жчина, -ни, ж. = заслуга 2. Нетяженько моя, де заслужчина твоя?
Каліч, -чі, ж. соб. 1) Калѣки. Попродав увесь скот — зосталась сама каліч. Л2) Все искалѣченное, испорченное. Знов піднімали в його головці на другий лад — покручені фантазії, якусь каліч образів.
Критикувати, -ку́ю, -єш, гл. Критиковать. Надрукованого і критикованого нічого не читав.
Менши́ти, -шу, -ши́ш, гл. Уменьшать.
Поганчати, -чаю, -єш, гл. = паганшати. Ольга все кращала та кращала, Катерина поганчала.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. А я ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую.
Похлянути, -немо, -нете, гл. То-же, что и охлянути, но о многихъ. Гуси похляли без води.
Увірватися Cм. уриватися.
Шпувати, -шпую, -єш, гл.
1) Дуть съ силой, бурно. Зімою у нас добре буря шпує.
2) Волноваться, бушевать. В Італію ми не доїдем, бо море дуже щось шпує.
3) Брызгать, вспрыскивать. Од пристріту знахарка бере шклянку чи кухлик води, кида туди жарину, витира хорого сіллю, шпує тією водою і дає й хлиснуть її.
4) Искать (объ охотничьей собакѣ). От уже почала шпувати: може зжене перепелицю або що.