Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4

антаба
антабка
антак
антал
анталюз
антам
антиминс
антипка
антипко
антипковий
антипцьо
антонівка
ану!
анцибол
анциболот
анциболотник
анциболотський
анцихрист
анцияш
апелювання
апелювати
апостол
апостолування
апостольство
апостольський
апробація
аптека
аптекарка
аптекарство
аптекарський
аптекарь
аптекарювання
аптекарювати
аптика
араб
арабець
арабин
Арабія
арабка
арабський
арабщина
аранда
арап
арапин
арапій
арапський
араші
аргат
аргонія
арґат
арґонія
ардаль
ардан
арена
аренда
арешт
арештант
арештантка
арештантська
арештантський
арештовувати
арештування
арештувати
арихметика
ариш! I
ариш II
арідник
аркан
аркуш
аркушевий
аркушовий
армата
арматний
армаш
армен
арменський
арнаутка
арніка
артикул
артист
артистичний
артистка
артиш
артіль
артільний
артус
архангол
архангольський
архва
архв'янка
архив
архивний
архикнязь
архимандрит
архимандрита
архимандрицтво
архимандричий
архимник
архимницький
архимниця
архирей
архирейський
архистратиг
архитектурний
арци
арчик
аршин
аршинний
аршинник
аря!
ар'ян
ар'яниця
аса!
асавула
аса-ля!
асесор
асесорський
асесорувати
асистенція
ассафет
Маму́нка, -ки, ж. Кукла. Вх. Лем. 434.
Наголо́шувати, -шую, -єш, сов. в. наголоси́ти, -шу́, -сиш, гл. 1) Провозглашать, провозгласить. Як би я знав, то наголосив би тебе дохтором на сході. Ромен. у. 2) Дѣлать, сдѣлать удареніе въ словѣ. Желех. 3) Только въ сов. в. Навопить, напричитывать. Наголосила повну голову.
Наспорожняти, -ня́ю, -єш, гл. Поопоражнивать.
Непроторений, -а, -е. = неприторений. Непроторені дурні. МВ. (КС. 1902. X. 153). Непроторений злодій. Ном. № 11062.
Піддячий, -чого, м. Помощникъ дьячка. Зараз по нашого о. Петра та по дяка й піддячого посилай. Г. Барв. 466. Наш піддячий любить борщ гарячий, а голодний їсть і холодний. Ном. № 12142.
Порозлигувати, -гую, -єш, гл. То-же, что и розлигати, но во множествѣ.  
Таліянчин, тальянчин, -на, -не. Принадлежащій итальянкѣ.
Тук! меж. Стукъ! Прийшов же я під віконце — тук, тук! Чуб. V. 173.
Уділити Cм. уділяти.
Шкварчати, -чу́, -чи́ш, гл. Шипѣть и трещать на огнѣ. Тут кость і плоть, і жир шкварчали. Котл. Бряжчать чарки, люльки шкварчать, шумує горілка. Г.-Арт. (О. 1861. ІІІ. 103). Говоритъ также о сильномъ морозѣ. Мороз на дворі такий, що аж шкварчить. Рудч. Ск. II. 8. Cм. скварчати. Также объ особенно усердной работѣ. Ззіли по шматку хліба, та вп'ять до кіс, — аж шкварчить під косами. Драг. 244.
Нас спонсорують: