Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4

а
а!
а-а
а-а-а
аакати
аакуватий
а-асі
абазь!
абахта
абетка
абетний
абеточка
аби
аби-б
абир!
абищиця
аблегат
або
абомовня
абрюкати
абрюку
абшит
абшитований
абшитувати
ава
авдитор
авдиторія
авдиторство
авдиторський
авдиторувати
авдотька
авжеж
аврукання
аврукати
аврюшник
авряк
Австралія
австральський
Австрия
австрияк
австрияка
австрият
австрияцький
австриячка
Австрія
австріяк
австріяцький
австріячка
автентичний
автобиоґрафия
автоґраф
авто-да-фе
автор
авторка
авторство
авторський
аву!
авул
авурр!
ага I
ага II
ага-га
агакало
агакання
агакати
агарський
агарянин
агарянка
агарянський
агел 1
агел 2
агет
аги
агий
агикати
агі
агов!
агось!
агрус
агу!
агуш!
аґа
аґент
аґрес
аґрис
аґрист
аґрус
аґрусівка
аґрусовий
аґу!
аґусі!
ад
адамашка
адамашковий
адамашок
адамів
адде
аде!
адес
адже
адзимка
адзус!
адзуски!
ади
адіт
адітетко
адітко
адреса
адресувати
адтуй
адузь!
адукат
а-є
аєр
аж
аже
ажень
аз
азбука
азбуковий
Глитати, -таю, -єш, гл. Глотать. Лемішку і куліш глитали. Котл. Ен. І. 11. Хорт глита, глита молоко. Грин. I. 146.
Кимачок, -чка, м. Ум. отъ кимак.
Колачини, -чин, ж. мн. Четвертый день свадьбы (въ Галиціи), когда новобрачные получаютъ подарки. Kolb. I. 311.
Недорід, -ро́ду, м. 1) Неурожай. 2) Недоносокъ; выкидышъ. Зникне собі, мов той недорід, що йому не судилося й на світі жити. К. ХП. 128.
Німчин, -на, м. = німець 1. З ким я буду сю ніч ночувати? Чи з турчином, чи з німчином, ой чи з поляком? Чуб. V. 885.
Поколядь, -ді, ж. Припѣвъ къ колядѣ въ честь хозяина. Гол. IV. 553.
Понаводити, -джу, -диш, гл. Навести (многихъ). Е, та ти тут не один, з тобою ще якісь п'яниці, понаводив уже! Чуб. І. 153.
Прасунок, -нку, м. 1) Скорбь, огорченіе, безпокойство. Ой не услишай, Господи, клятьби моєї, що я своїх синів кляла-проклинала: у своїй голові великий прасунок мала. ЗОЮР. І. 24. 2) Хай йому прасунок! Чортъ съ нимъ. Ном. № 5123. Нехай йому лихий прасунок, як голодом нам помірать. Котл. Ен. III. 24.
Причта, -ти, ж. Исторія, происшествіе. Одному чоловікові була з лісовиком така причта. Г. Барв. 336. Була, бач, мені на віку причта. Левиц. І. 122.
Роскочуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. роскоти́тися, -чуся, -тишся, гл. 1) Раскатываться, раскатиться. Було в мене три орішки, та всі роскотились. Чуб. V. 200. Гріш круглий — роснотиться. Ном. №9924. 2) Разбредаться, разбрестись, разойтись въ разныя стороны. Та ви ж, мої діточки, роскотилися, як горох при дорозі. Мил. 216. Вівці.... роскотилися по толоці, щипаючи.... травицю. Мир. ХРВ. 50. 3) О звукѣ: раздаваться, раздаться, разнестись. Роскотиться по небу глас потужний. К. Іов. 81. Дзвінкий регіт такий чути, що так і роскочується. МВ. ІІ. 182.
Нас спонсорують: