Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7

жаля
жалячка
жандар
жандарка
жандарський
жар
жара
жарений
жареня
жариво
жарина
жаристий
жарити
жаріння
жаркий
жаркість
жарко
жарливий
жарливість
жарнівка
жарок
жарота
жарт
жартівливий
жартівливо
жартівник
жартівниця
жартливий
жартливість
жартливо
жартовливий
жартовне
жартовник
жартування
жартувати
жартуватися
жартун
жартушки
жаруха
жарьоха
жас
жасати
жаско
жасмин
жасминний
жасний
жасно
жаснути
жати I
жати II
жатий
жатися I
жатися II
жатка
жаття
жах
жаханка
жахання
жахати
жахатися
жахливий
жахливість
жахливо
жахний
жахно
жахнути
жахнутися
жахота
жахтіти
жачка
жбан
жбановий
жбанок
жбанячий
жбир
жбирь
жбурити
жбух!
жбухати
жвавий
жвавість
жваво
жвавота
жвака
жвакання
жвакати
жвакнути
жвакота
жвакування
жвакувати
жвакун
жвакуня
жвати
жвахтати
жвачка
жвякати
жвяхтіти
жгут
жґринджатися
жґут
жданий
жданики
жданки
ждання
ждати
жджок
же
жеб
жебоніти
жебрак
жебран
жебраний
жебранина
жебрати
жебрацтво
жебрацький
жебрачий
жебрачка
жебри
жебрій
Аа́куватий, -а, -е. Употребляющій великорусскую акающую рѣчь. Аакувата Русь. К. Дз. 100.
Ба́битися, -блюся, -бишся, гл. Уподобляться женщинѣ, бабиться, изнѣживаться.
Кулішниця, -ці, ж. Патронташъ. Пластуни... на поясі ремінному носять: кинджал з ножем, жарівницю, чабалтас, кулішницю. О. 1862. II. Кух. 65.
Обвинуватити Cм. обвинувачувати.
Поховати, -ва́ю, -єш, гл. 1) Спрятать (во множ.). В сій річці скарби поховали. ЗОЮР. І. 55. 2) Похоронить. Смерти нашої доглядати, тіло наше козацьке молодецьке в чистім полі поховати. Макс. (1849), 18. Ой викопай, мати, глибокую яму та поховай, мати, сю славную пару. Мет. 96.
Припішати, -шаю, -єш, гл. Первоначально: сдѣлаться пѣшимъ, утративъ лошадей, воловъ, а затѣмъ и вообще обѣднѣть. Був колись багатирь, а теперь припішав. Черк. у.
Пробрехатися Cм. пробріхуватися.
Ранком нар. Утромъ. Я тоє терно ранком посічу, я до матюнки орлом полечу. Чуб. V. 754.
Цех, -ха, м. 1) Цехъ. Кушнирський цех. О. 1862. VIII. 32. 2) Цеховой значекъ. 3) Хоругви церковныя съ принадлежностями. Піп з цехом виходив, — молебствували. Грин. II. 155. Жінка позвала попа, щоб то його поховати. Піп видав цех з церкви. Рудч. Ск. І. 167.
Чужина, -ни, ж. 1) Чужбина. Ном. № 9418. Ой піду я з туги на чужину. Н. п. 2) Чужіе люди, чужой человѣкъ. Привикай, привикай, серденятко моє, поміж чужиною. Н. п. Чужа чужина не пожалів. Мил. 179. Кланяйся, дитя моє, чужій чужині. Грин. III. 411. В мене невіхна чужа чужина. Чуб. V. 699. Ум. чужинка, чужинонька, чужи́ночка. Ном. № 334. Чужа чужинонька — не рідна родинонька. Мил. 197.
Нас спонсорують: