Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Голу́бонько, -ка, м. Ум. отъ голуб.
Задува́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. заду́ти, -дму́, ме́ш, гл. Задувать, задуть. На ніч стануть світло задувати.
Новодранка, -ки, ж. Изорванная рубаха. (Насмѣшка: вмѣсто — новая рубаха). Що-вечора і що-ранку то й надінеш новодранку.
Паннуненька, паннунечка, -ки, ж. Ум. отъ панна.
Підшкурний, -а, -е. Подкожный.
Скаба, -би, ж. Полоса желѣза.
Токовий, -а́, -е́ Относящійся къ току. Токові ворота.
Туптати, -пчу, -чеш, гл. Топтаться, ходить взадъ и впередъ. Я, прийшовши із дороги, тупчу коло хати.
Уприсі нар. Вприсядку. Як піде уприсі танцювати.