веліти

Веліти, -лю, -лиш, гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54. Не велять ходити, дівчини любити. Мет. 92. Я не велю милому журитися. Мет. 99.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 132.

Випадкові слова

Зачва́нитися, -нюся, -нишся, гл. Зачваниться. Як тут не росприндитись і не зачванитись. Стор. І. 55.

повністю...

Жи́ти, -живуҐ, -ве́ш, гл. 1) Жить, существовать. Добре в світі жити попові, лікареві та котові. Ном. № 8069. Живи правдою святою. Ном. № 14193. 2) — з чо́го. Жить чѣмъ, имѣть средства къ существованію. Піп живе з олтара, а писар з каламара. Ном. 3) Жить, обитать. Ой не видно його дому, тілько видно дубчик, коло його недалеко живе мій голубчик. Мет. 7. 4) — з ким. Жить съ кѣмъ. Він з братом добре живе. Ой не по правді, мій миленький, ти зо мною живеш. Мет. 67. Скажуть воріженьки, що я жив з тобою. Мет. 93. жи́ти як ри́ба з водо́ю. Согласно жить. Я б жив з тобою, як риба з водою. Ном. №9526.

повністю...

Иншак нар. = и́нак. Вх. Уг. 242.

повністю...