Аса́! и аса-ля́! меж. Крикъ для отогнанія свиней.
Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
Збуй, збуя, м. = збій 2. Ой горе, чорний збую, поб'є тя наша кров.
На́падь, -ді, ж. = нападок.
Наче нар. Будто, какъ будто, точно, словно. Як я почула, наче мене холодом обняло. Наче б пахнуть первої жони сльози.
Овін мѣст. = він. Взяв овін княнейку попід білі бочки.
Оплета, -ти, ж. Плетенье, плетеная вещь.
Прейма нар. По крайней мѣрѣ. Хоч з торбами підемо, та прейма матимем, де зіму зімувати. Вишукують собі таких малюків ручих, щоб украв і втік, а прейма викрутивсь.
Тверезий, -а, -е. Трезвый. Що у тверезого на умі, те у п'яного на язиці. по-тве́резу. Въ трезвомъ видѣ.
Цвіль, -лі, ж. Плѣсень. Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла.