Дуда́ренько, -ка, м. Ум. отъ дударь.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Зазнаки́ нар. Завѣдомо.
Запи́лювати I, -люю, -єш, сов. в. запили́ти, -лю́, -лиш, гл. Запыливать, запылить.
Красовитий, -а, -е. Красивый. Удовине личко красовите. Пані мая, пані влюбленная, моя красовита!
Наміркува́тися, -куюся, -єшся, гл. Надуматься.
Напіка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. напекти́ , -печу́ , -че́ш, гл. 1) Напекать, напечь. А де ж ти діла паляницю, чи може ще не напекла? Я не знаю, чи багато напікати (пасок). 2) Нажаривать, нажарить. Напекла багато баранини. 3) Напекти раків. Покраснѣть, сконфузясь.
Податливий, -а, -е. Податливый. Дуб податливіший рубати, ніж грушина.
Ручник, -ка, м. 1) = рушник. 2) Въ ножной толчеѣ: перекладина за которую работающій держится руками.
Флот, -ту, м. Флотъ. І флот його з гармат розбили й потопили.
