Безсердечність, -ности, ж. Безсердечіе, жестокосердіе. 17.
Вирлатий, -а, -е. О глазахъ: выпученный. Очей страшних, вирлатих, товстобрових.
Дрисли́вий, -а, -е. Часто страдающій поносомъ.
Ду́бити, -блю, -биш, гл. 1) Драть, сдирать (о деньгахъ). Суча жидова за кожну службу по півдесятка злотих дубить. 2) Вымачивать сукно въ отварѣ ольховой коры. Дубить, выдѣлывать кожу.
Заторохті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) = заторохкотіти. Заторохтів возом по бурку. 2) Быстро и громко заговорить. «Січовик! січовик!» заторохтіли молодиці. Тіточко, голубочко! — заторохтіла та, — пустіть її.
Картузовий, -а, -е. Картузный.
Кінець, -нця́, м. 1) Конецъ, окончаніе, заключеніе. Кінець — ділу вінець. Царству його не буде кінця. на при кінці. Въ концѣ, напослѣдокъ. На при кінці всього й каже... до кінця. До конца, до окончанія. До кінця там досидів. кінець віку. а) Окончаніе жизни. Оце вже кінець мого віку. б) Конецъ міра. Мабуть кінець віку оце приближився: хоч рідного брата тепер стережися. дійти кінця́. Окончить. а вже ж я тобі доїду кінця! Ужъ я тебя доканаю! 2) Конецъ (предмета). Попустила низько кінці стрічок. Устромив кілок гострим кінцем у землю. Кінцем ножа копирсає. кінці в край. Нѣтъ выхода, безвыходное положеніе. Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, — нічого їсти. Пішов та й украв. 3) Кожаная часть кнута. На пугу ремінний конецъ. 4) Край, предѣлъ. Позбірав вибраних од кінця землі до кінця неба. Употребляется какъ нарѣчіе съ родительнымъ падежемъ: кінець стола, кінець села. На концѣ стола, села. Сидить батько кінець стола. Тоже значитъ и кінці стола. Сидить собі, сердека, у великій хаті, на лаві, кінці стола. 5) Окончаніе книги. Кінець Чорній Раді. Ум. кінчик, кінчичок. Бачив купку зірочок, або ріжок місяцевий, кінчичок.
На́взнак нар. Навзничъ. Він так і впав навзнак.
Повишмаровувати, -вую, -єш, гл. Смазать, обмазать (во множествѣ).
Розмокати, -ка́ю, -єш, сов. в. розмокти, -кну, -неш, гл. Размокать, размокнуть.