Би сокращ. б. 1) Частица, прибавляемая къ слову для выраженіи условности: бы, бъ. Я ж би тую Україну кругом облітала. Дурним би назвали, од себе прогнали. Як би він не лях, то не звав би ся Стасем. би б. Былъ бы. Не рад би б ти моєму братіку, як би в гости прийшов? би-м. Выражается условность въ 1-мъ лицѣ. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Также точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо: для 2-го лица мн. ч. би-сьте. 2) Сз. Дабы, что-бы. І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали.
Же́брати, -раю, -єш, гл. = жебрувати.
Зоружити, -жу, -жи́ш, гл. Соорудить. Уже зоружили зруб. Зоружив чобота.
Коритарство, -ва, с. Выдѣлка кори́т.
Невіглас, -са, м. Невѣжда. З грішми дурня-невігласа почитують.
Пересісти Cм. пересідати.
Покапостити, -пощу, -стиш, гл. Изгадить (во множествѣ).
Потилиця, -ці, ж. Затылокъ. Росчесала чорні кудрі аж на потилицю. Ум. потиличка. Наміточка новенька, потиличка голенька. Ув. потиляка.
Прибажний, -а, -е. Изъ прихоти желаемый.
Сс... = зс..
