Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Біловус, -са, м. 1) Человѣкъ съ русыми усами. Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе? Федьк. І. 25. 2) Человѣкъ съ сѣдыми усами.
Бренькати, -каю, -єш, гл. 1) = бринькати. Рудч. Ск. І. 18. 2) = брехню завдавати. Св. Л. 288.
Вдовівна, -ни, ж. = удовівна.
Вибиватися, -ваюся, -єшся, сов. в. вибитися, -б'юся, -єшся, гл. Выбиваться, выбиться, пробиваться, пробиться. Звіри вже вибились, прибігли. Рудч. Ск. II. 70. Я тобою з війська виб'юсь, з мурів — силою твоєю. К. Псал. 39. Молода, зелена та пахуча травиця з-під землі вибивалася. О. 1862. X. 111.з сили, мочі. Выбиться изъ силъ. Коняка вибилась із мочі. Грин. II. 114.
Дуяви́ця, -ці, ж. = завірюха. Вх. Лем. 412.
Заморя́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. замори́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Замаривать, заморить, изнурить. Вона повинна умерти на той час і заморити все в домі. Левиц. Пов. 14. 2) Приводить, привести въ безпамятство, лишить чувствъ. Молодиці різали ногу, — вона казала, що слабого спершу заморяють, а тоді ріжуть. Кіев. г. Що ми того меду поїли! Було батько як. заморить колодок три, або й більш, як надбають його, — та і їсти вже не хочеться. Грин. II. 88. 3) замори́ти дідка́. Въ дѣтской игрѣ въ дідок: ударить палкою на лету деревянный шаръ (дідо́к). Ив. 25.
Неспокійний, -а, -е. Безпокойный, неспокойный. Чого вона така неспокійна стала? МВ. ІІ. 24.
Прожерення, -ня, с. Пожраніе. Привезе циган царівну нашому змієві на прожеренів. Мнж. 31.
Упускати, -каю, -єш, сов. в. упустити, -щу, -стиш, гл. 1) Впускать, впустить. Юрка одного впустили, а вся хата загорілася. Ном. 2) Ронять, уронить. Впустила додолу гребінця. Мет. 167. Буду пити через силу і краплі не впущу. Мет. 63. 3) Упускать, упустить, выпустить. Упустила долю, упустила щастя, та вже й не піймаю. ЗОЮР. II. 238. Ой впустила голубонька, да вже й не піймаю. Мет. 65. 4) Опускать, опустить. Оце як упустите мене в колодязь, то держіть віровку. Рудч. Ск. І. 102. 5) При инкрустированіи: вставлять, вставить въ дерево металлъ и пр. Шух. І. 306, 309.
Чутка, -ки, ж. 1) Слухъ, вѣсть. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше. Ном. № 4452. Ані виду не видати, ані чутки не чувати. Ном. № 1940. 2) Шишка ели. Вх. Уг. 276. 3) = шулка. Вх. Уг. 216.