Вигукати, -каю, -єш, гл. Выкриками добиться чего, вызвать кого. Писаренко грає в дубову сопілку, висвистав, вигукав у Самсона дівку.
Віддухати, -хаю, -єш, гл. = віддухопелити. А що, добре тебе оддухали?
Запоро́жецький, -а, -е. = запорожський. Се все були запорожецькі землі. Земля, мати, земля, мати, запорожецькая.
Ло́кіть, -ктя, м. 1) Локоть (часть руки). Близько локіть, та не вкусиш. 2) Мѣра длины, раньше равнявшаяся третьей части сажня, какъ видно изъ слѣд.: Пятдесятъ и сѣмъ локтей вдовжъ, а вширъ тридцять и сѣмъ локтей, що чинить девятнадцять сажней вдовжъ, а вширъ дванадцять сажней и локоть. (Отрывки изъ Лѣтоп. Мгарск. мон. . Въ соврем. употребленіи это мѣра, соотвѣтствующая длинѣ руки отъ локтя до конца средняго пальца. Хто з вас журившись може прибавити до зросту свого один локіть? Ой дам тобі... локіть полотенця.
Нади́хання, -ня, с. = надих. А ти, моє надиханнє спасенне, моя ти музо в образі любови!
Ропотіти, -чу́, -ти́ш, гл.
1) Болтать безъ умолку, говорить всѣмъ сразу; бормотать.
2) Шумѣть при движеніи. Як летів, то й ропотів, як упав, то й пропав. Cм. роптати.
Ручухна, -ни, ж. Рука, ручка. Твоя ручухна подала.
Сивіти, -вію, -єш, гл. Сѣдѣть. У школі мучилось, росло, у школі й сивіть почало.
Ступчики, -ків, м. мн. Родъ узора въ вышивкѣ.
Хороше нар. Хорошо, красиво. Як душі не вложив, — так нарядив хороше. Там хороше, де нас нема. Хороше вчили. Ум. хорошенько. Попереду Дорошенко веде своє військо славне запорозьке хорошенько.
