гуррикан
Гуррика́н, -ну, м. Ураганъ. І мов той гуррикан ширококрилий я мчусь. Тучі, що вітрами гонить-крутить гуррикан летучий.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 341.
Том 1, ст. 341.