Гро́зьба́, -би́, ж. = Грізьба. Ні прозьби, ні грозьби не чув. Та й просила нас грозьбою і прозьбою, щоб привезли галочку із собою.
Замоги́льний, -а, -е. Загробный, замогильный. Прорицав людям Божі замогильні тайни.
Зубочистий, -а, -е. = зго́ристий.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. 2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. 3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. 4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Ой мені батько так нарікає. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. 5) — на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати.
Сойм, -ма и -му, м. Сеймъ. Ум. со́ймик.
Сюсі дѣтск. = пісі.
Троп, -пу, м. Въ выраж.: у троп — рысью. Кінь іде у троп.
Ци! меж.
1) Крикъ на лошадей, когда пастухъ ихъ гонитъ.
2) Призывъ для козъ.
Шепотання, -ня, с. Шепотъ, шептанье.
Штирхати, -ха́ю, -єш, гл. = шпиркати. Ножем йому штирхає.
