Відпускати, -каю, -єш, сов. в. відпустити, -пущу, -стиш, гл. 1) Отпускать, отпустить. Петра на волю відпустили. 2) Отчаливать, отчалить. В тій галері від пристані далеко одпускали, чорним морем далеко гуляли. 3) Отпускать, отпустить, ослабить. Оце наївся, треба й очкур відпустити. 4) Разрѣшать, разрѣшить (отъ грѣховъ). Одпусти, Боже, гріха, в кого жінка лиха: і моя недобра.
Вільга, -ги, ж.
1) Мокрота, влага.
2) пт. иволга. Ум. вільженька.
Да́як нар. Какъ нибудь.
Докида́ти 2, -даю, -єш, сов. в. доки́нути, -ну, -неш, гл. Добрасывать, добросить. Кругленьким, маленьким до неба докинеш.
Прус, -са, м. 1) Насѣк. прусакъ. 2) Пруссакъ, житель Пруссіи. Ізвоював москаль пруса.
Роспутляти, -ляю, -єш, гл. Распутать. Наш писарь волосний так запутляв діло, що й два писарі на превелику силу роспутляли.
Самоправець, -вця, м. Своенравный человѣкъ? Молодий баштанник був собі чоловік веселий та гордий, та щасливий, та немилостивий — себелюбець і самоправець.
Скакелюха, -хи, ж. Насѣк. Haltica, земляная блоха. Скаче, наче скакелюха.
Скверещати, -щу́, -щи́ш, гл. Рѣзко чирикать (о сойкѣ и др.).
Чубити, -блю, -биш, гл. Драть за волосы. Хто кого любить, той того чубить. Синки в ледащо пустилися, пішли в нінащо, а послі чубили батьків.
