Віддаровуватися, -вуюся, -єшся, сов. в. віддаруватися, -руюся, -єшся, гл. Отдариваться, отдариться.
Гора́, -ри́, ж. 1) Гора, возвышенное мѣсто. Як схоче, то й на гору повезе, а не схоче, то й з гори не спустить. Порівняє гори з долинами, а багатих з убогими. Я б і гори покотив. Все сдѣлалъ бы. Ли́са гора́. Гора съ обнаженной вершиной, — согласно народнымъ повѣрьямъ обычное мѣсто собранія вѣдьмъ и чертей. І на мудрім дідько на лису гору їздить. Золота́ гора́, золоті́ го́ри. Несмѣтное богатство. Се їм золоту гору, та й ту рознесуть. Золотії гори обіцяє. Прельщаетъ невѣроятными обѣщаніями. 2) Чердакъ въ постройкахъ. Лисичка зробилась кішкою, та з хати та на гору. Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув. 3) О рѣкѣ: верховье, верхнее теченіе. Вітер з гори дме, т. е. по теченію. 4) Родъ игры. 5) Бра́ти го́ру. Одерживать верхъ надъ кѣмъ либо, одолѣвать. Здоров'я почало брати гору. 6) Бра́ти горо́ю. Пѣть басомъ высокія ноты; пѣть первымъ басомъ. Ти бери горою, а я буду окселентувати. 7) До гори́, у горі́, у го́ру. Cм. Догори, угорі, угору. Ум. Гі́рка, гі́ронька, гі́рочка. Го́ронька.
Грома́дський, -а, -е. Принадлежащій, относящійся къ міру, общественный, мірской. Громадських людей кликали цінувати. Громадська Громадська справа. Громадський суд. Муж грома́дський. Членъ общества, представитель извѣстной его части, участвующій въ его рѣшеніяхъ. Тогді ж то, не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, ні мужі громадськії, що наш пан гетьман Хмельницький.... у городі Чигрині задумав, вже й загадав.
Зара́ній, -я, -є. Утренній. Вже на дворі світ зараній.
Засво́ювати, -во́юю, -єш, сов. в. засвоїти, -вою́, -ї́ш, гл. Присваивать, присвоить. Велику материзну мала, а з тим добра вона не знала... Брат все, що лучче, засвоїв.
Квокати, -каю, -єш, гл. = квоктати.
Понористий, -а, -е. Изрытый, неровный (о дорогѣ).
Проказа, -зи, ж. Проказа. Прийшов чоловік увесь у проказі. Старці тебе цураються мов тії прокази.
Секта, -ти, ж. Секта. Зєзуїчені прелати.... взивають усе духовенство ґрецької віри Наливайковою сектою.
Снозик, -ка, м.
1) Ум. отъ сніз.
2) Въ остовѣ плетеной изъ лозы корзинки — поперечные прутья, около которыхъ загибаются тонкіе прутья, составляющіе сплошную стѣнку корзины.
