Жа́литися, -люся, -лишся, гл. 1) Жаловаться. Ніколи не жалиться, і не бачила зроду я, щоб вона плакала. Жа́лься, Бо́же! Сохрани, Богъ! Помилуй, Богъ! Будь милостивъ, Боже! Жалься, Боже, чого доброго. Жалься, Боже, старенької неньки, що з дочкою ще не нажилася, слізоньками гірко облилася, що дочкою ще не навтішалась, сиротою у хаті зосталась. 2) Съ измѣнен. удар.: жали́тися. Жалиться, жалить. Кропива жалиться.
Кописть, -ти, ж. Клинообразный зубъ въ земледѣльческомъ орудіи рало.
Непотребний, -а, -е. = непотрібний.
Ошанування, -ня, с. Почтеніе. Моє вшанування, ясновельможний грапе!
Пошапкуватися, -куюся, -єшся, гл. Поздороваться или попрощаться другъ съ другомъ, снимая шапку.
Росплітання, -ня, с. Расплетаніе.
Росхряпаний, -а, -е. Разбитый, расколотый. Росхряпаний віз. Росхряпаний чоловік. Купила макітру, аж вона росхряпана.
Сокрушина, -ни, ж. Раст. Крушина? Стань ти в чистім полі билиною, хорошою сокрушиною.
Сучити, -чу́, -чиш, гл. = сукати. Кроять рушники із китаєчки, сунуть торочки з чорного шовку. Сучи, моя мати, восковую свічу.
Умаювати, умаюю, -єш, сов. в. умаїти, умаю, -їш, гл. Убирать, убрать зеленью, цвѣтами. Мою душу, мов до шлюбу дівчину, вмаїли.
